Він пройшов війну в Афганістані, захищав східні рубежі рідної країни і тепер більше за все прагне мирного неба над головою

Публікації

Не із книжок та не з переказів знає про війну житель села Хмелівка Володимир-Волинського району Святослав Романюк. Відчувши на собі всі її страхіття ще в далекому Афганістані, чоловік не зміг залишитися осторонь бойових дій, які точаться на сході Батьківщини. Разом із старшим сином Романом вони ціле літо боронили свою землю від ворогів. Щоправда, за весь цей час ні разу не бачилися, бо Романюк-молодший був призваний до лав колишньої багатостраждальної 51-ї ОМБр, а Романюк-старший перебував у складі добровольчого підрозділу «Світязь».
Онук діда-фронтовика та син солдата Святослав Романюк якось не задумувався над тим, що військовий обов’язок так тісно буде супроводжувати його родину із покоління в покоління. У квітні 1987 року у складі 547-го окремого інженерно-саперного батальйону 201-ї Мотострілецької дивізії чоловік більше року був кулеметником, потім – механіком-водієм БТР-70 в Афганістані.
Під час однієї з перших бойових операцій під назвою «Магістраль», яка проводилася у провінції Чардез, при розмінуванні дороги Святослав Романюк підірвався, отримавши контузію. Після цього він разом з іншими воїнами рахував дні, коли повернеться додому. Проте бойові дії на чужині з кожним днем ставали все жорстокішими й нещаднішими, але це лише загартовувало наших бійців, робило їх сильнішими. У серпні 1988 року Святослав Миколайович повернувся на рідну землю, вивізши з Афганістану на своєму БТР бойовий прапор 201-ї МСД. За мужність та героїзм, виявлені під час воєнних дій, Святослава Романюка було нагороджено медалями «За відвагу» та «За бойові заслуги».
Виховуючи з коханою дружиною двох синів – старшого Романа і на 2 роки молодшого Тараса, щасливий батько і гадки не мав, що криваві події, про які він з жахом згадував у спогадах, повторяться на його рідній землі. З початком минулорічної весни чоловік уперше в житті почав боятися кожного прийдешнього дня, бо добре знав, що таке війна.
-Для себе відразу після анексії Криму я твердо вирішив – піду боронити східні рубежі Батьківщини, що б там не сталося. Останнім поштовхом для прийняття такого рішення стала мобілізаційна повістка, яку принесли синові Романові. Батьківське серце не раз облилося кров’ю, особливо після перегляду новин, де говорили про долю воїнів 51-ї ОМБр... У мене є досвід проведення бойових операцій і вже давно немає того юнацького необдуманого пориву. Та неодноразові звернення у військкомат не дали результату. Таких на сході не треба, - зазначає Святослав Романюк.
Дізнавшись в середині червня про створення у структурі УМВС добровольчого підрозділу «Світязь», чоловік звернувся туди. У цій роті досвідчених бійців якраз не вистачало, тому Святослава відразу ж зарахували до її складу.
А потім був місяць спеціального курсу підготовки поблизу смт Десна, присяга на вірність народу України та справжня війна, яку більшість бійців бачили тільки у фільмах.
-У нашому батальйоні служили справжні патріоти своєї країни, які стали на захист її цілісності та суверенітету, незважаючи на відсутність досвіду ведення бойових дій. Це і шкільний вчитель, і програміст, і будівельник, і колишній міліціонер, для яких важлива ідея єднання, - розповідає кулеметник роти «Світязь» Святослав Романюк.
На початку серпня добровольчий батальйон побував у Слов’янську, Краматорську, Костянтинівці, під Ясинуватою, після чого вояків перекинули в Іловайськ.
-Щоночі і щоранку нас регулярно поливали з мінометів, «Градів» та «Ураганів», поступово стискаючи кільце. На все життя в моїй пам’яті закарбувалася дата 24 серпня, коли разом зі своїми бойовими побратимами ми цілу добу боронили залізничне депо. Та переконавшись у тому, що сили нерівні, відступили. А вже наступного дня я отримав тяжке осколкове поранення легень і печінки, - каже боєць.
Моторошною була дорога повернення Святослава Миколайовича із кривавого бою, коли під розриви снарядів від «Градів» його разом із мертвими вояками санітари вивезли з того пекла.
З того часу почалося життя Святослава Романюка по лікарнях. Першу санітарну допомогу бійцю надали у Многопольї та Волновасі, потім у важкому стані його доправили у військовий госпіталь м.Розовка Запорізької області. Прооперували воїна у лікарні ім. Мечнікова, що в Дніпропетровську. Лікарям, попри всі їхні старання, так і не вдалося витягнути один осколок, який щодня нагадує чоловікові про примарні дні боїв. Долікувати Святослава Миколайовича у Луцькому військовому шпиталі зголосився бойовий побратим, учасник бойових дій в Афганістані, полковник-хірург Олександр Хоменко. Саме завдяки розробленому ним спеціальному курсу лікування боєць невдовзі став на ноги.
Нині Святослав Романюк числиться у добровольчому батальйоні «Київщина», проходить реабілітацію та медичну комісію. Чоловік найбільше хвилюється за свого сина Романа, який 11 місяців відвоював на сході, але до сьогодні так і не потрапив у число демобілізованих.
-Де ж справедливість? Батальйон, бійці якого на собі відчули жахіття іловайського котла, тепер знову проходить військову підготовку на рівненському полігоні для поспішної відправки на Донбас. Для кого ж тоді проводитиметься демобілізація? – з обуренням запитує доброволець.
-Хіба можуть бути правильними рішення, винесені чиновниками, яких зовсім не обходить доля рядового солдата? Звичайно, що ні. Якщо ми прагнемо змін у житті, потрібні термінові зміни і до Закону України «Про державну службу», а зокрема: державним службовцем може стати тільки учасник АТО чи інших бойових дій. Думаю, якщо ти – держслужбовець, суддя чи працівник прокуратури, ти першим повинен стати на захист своєї держави! – долучився до розмови побратим Святослава Романюка по воєнних діях в Афганістані Андрій Вітовщик.
Що б там не казали про зміни в законі та у суспільстві, головне, щоб скоріше над українським небом запанував мир і додому живими повернулися сини, батьки, брати і внуки. Нині це – найзаповітніша мрія багатьох українців.
Аліна Джарига, с.Хмелівка, Володимир-Волинський район,
Андрій Вітовщик, полковник у відставці, учасник бойових дій в Афганістані та ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, ветеран Збройних сил України

Розділ новин: 

Коментарі