Стара хатина майже в кінці вулиці І. Багряного. Зовсім поряд виїзд на вулицю Шухевича. Хатина розділена на дві половини. Одна від іншої відгороджена. В першій частині відчувається подих людського життя, а друга геть запущена, майже валиться.
Заасфальтована дорога відділяє від садиби літню кухню, туалет та шматочок городу. Таке побачиш рідко, щоб так розшматувати людську оселю.
- Оце так добудовували вулицю, фактично по моїй землі. Мене ніхто не питав згоди, - каже господиня садиби Лідія Леонідівна Герасимчик. – Ось таким чином і половину хати у моєї сім’ї забрали, і ділянку землі.
Пані Лідія народилася в 1947 році у Володимирі-Волинському саме у цій хатині, де ми зустрілися. У сім’ї було три донечки. Нині одна із сестер пані Лідії мешкає біля Ківерець, а інша – в Севастополі. Пані Лідія залишилась у батьківській хаті.
Навчалася пані Лідія у 2-й школі. Так тоді найменувалася «червона «школа по вулиці Драгоманова (колишня 5-та). Згодом працювала на швейній фабриці і одночасно закінчила вечірню школу. Затим 30-років пропрацювала у складальному цеху машзаводу.
Лідія Леонтіївна була турботливою дружиною та матір’ю, виростила сина і доньку, але життя розпорядилося по-своєму. 20 років тому в автотрофі загинув син. Донька нині живе і працює за кордоном, там же живуть і її діти, і внучка.
Заглянувши в минуле, Лідія Леонтіївна переводить розмову в русло сучасних подій, які її турбують. Відчувається, що жінка не просто хвилюється. На серці її лежить велика і пекуча образа. Що ж сталося?
- Уже багато літ поруч зі мною побудував будинок сусід Юрій Середа. У 2007р. він самовільно забрав ділянку землі, яка належить мені. Ця ділянка має 5 м довжини і 8 ширини. Поставив він паркан і я не маю доступу до своєї землі. Мешкаю в хаті, якій уже 97 років. Хата дуже стара. Вона вже фактично не підлягає ремонту. А тут ще і півхати, і частину землі забрали. Ось чому я звернулася і до міської ради, і до прокуратури, і до відділу архітектури і містобудування. Ситуація була така, що мне направляли з кабінету в кабінет і фактично ніхто не хотів допомогти. Я повідомила, що акту про передачу землі на користь сусіда я не підписувала, але мені відповіли, що вже нічого зробити не можна. Це було в 2015 році. Через два роки я звернулася до відділення правової допомоги, зібрала всі необхідні довідки. Однак адвокат сказав мені, що нічого у цій справі зробити не можна, бо документи підписали великі «шишки».
Пані Лідія настирливо добивалася справедливості. Зрештою їй виділили адвоката. Але справа затягнулася на 2 роки і 4 місяці. Біганина по кабінетах тривала. Чиновники то підтримували своїх попередників, то, навпаки, критикували , висуваючи звинувачення у фразі « Заварили кашу-хай самі хлебчуть». А в результаті пані Лідію просто «відфутболювали».
- Зрештою я знову звернулася до міської ради, просила надати телефони чи адреси тих інстанцій, які зможуть мені допомогти. Там мені порадили адвоката. Оформив він мені документи і назвав суму, яку маю заплатити – 4 тисячі за його послуги і 1 тисячу за суд, - продовжує розповідати Лідія Леонтіївна. – Віддав адвокат мені всі папери і сказав віднести в суд. Аж в березні 2022 року нас покликали на засідання суду. Нам з чоловіком довелося довго чекати. Нарешті вийшла жіночка і сказала нам не чекати, бо всі папери лежать на столі. Ніхто нічого нікуди не відправляв. Як це зрозуміти? У 2023 році адвокат знову нас запрошує. Він пояснює, що землю потрібно розділити за угодою. Я не зрозуміла, для чого, адже маю всі права на свою землю і відповідні документи, але у відповідь почула: «Так треба». Отож, я сказала відверто у вічі в присутності, до речі, адвоката свого опонента-сусіда, що це сфабрикована брехня. Ось так без мене "мене одружили"- вирішили зробити угоду. Але ж не вийшло. У ЦНАПі мені сказали, що для складання угоди має бути присутнім Юрій Середа та його брат з Хмельницького, але вони не з’явилися. Тоді порадили звернутися в БТІ та в земельний відділ. Представниця приходила до мене, сказала, що все нормально, а тоді зайшла до сусіда. Вийшла звідти і сказала, що нічого робити не буде, бо стоїть не на місці хлів. Словом, я зробила висновок, що або маю справу не з компетентним людьми, або їм це не потрібне. Я знову звернулася в БТІ . Вони передзвонили до адвоката, але він мені не передзвонив і навіть заблокував на мої дзвінки телефон. Нарешті сказав, щоб я зареєструвала угоду, бо Юрій Середа хоче продати другу частину будинку, яка є його власністю.
Свою емоційну розповідь пані Лідія закінчила словами: « Усе, чого я прагну, це повернути свою ділянку землі. А цим панам, які дурманом неправди кривдять простих людей, давно пора на схід».
Разом з пані Лідією обходимо її будинок. Не зважаючи на поважний вік , оселя має досить ошатний вигляд.. Пані Лідія в молодості була рукодільницею, а тому на кожному кроці результати її майстерності. Непривабливий, майже катастрофічний вигляд має кухня. Старі стіни пропускають сирість і дощові води.Але зробити ремонт двом літнім людям не під силу. Іван Васильович, чоловік Лідії Леонтіївни, нас супроводжує. Він родом з Білорусі, але вважає другою батьківщиною нашу Волинь, пропрацював на комбікормовому заводі, згодом
на машзаводі.
Зустріч з подружжям Герасимчиків і відверта розмова з пані Лідією змусила замислитися. Як же так, що майже 8 років жінка добивається справедливості, а натомість зіштовхується з чиновницькою байдужістю і відвертим цинізмом тих, хто покликаний захищати і допомагати? І такі випадки в суспільстві, на жаль, не поодинокі і, навпаки, останнім часом почастішали. Прості люди залишаються беззахисними і втрачають довіру до Феміди. Чому так відкрито і безсоромно процвітають хабарництво, фальсифікація фактів, фальшива гра на користь сильніших і багатших? Адже всі ми віримо в Бога. Віримо, в його справедливий суд, чи, можливо, думаємо, що і на небесах такі ж безпорядки, як і на землі.?
Звичайно, ця історія ще матиме продовження. Ми слідкуватимемо за розвитком подій. Отож, шановні читачі, слідкуйте за нашими публікаціями.
Відповідно до етичних норм, окрім подружжя Герасимчиків та Юрія Середи, ми не назвали прізвища людей, які згадувались у цій розповіді. Гадаємо, вони самі себе впізнають і, можливо, пояснять ситуацію у своєму ракурсі.
Антоніна Булавіна м. Володимир
Коментарі