«Учасники хору – це люди, віддані своїй справі й Україні»

Диригент Людмила Чайка розповіла про історію архієрейського хору собору Різдва Христового і його сумлінну працю.
З юності Людмила Чайка присвятила своє життя музичному мистецтву. Ще зовсім молодою вступила до Рівненського державного інституту культури на диригентський хоровий факультет. Пізніше працювала в музичній школі міста Устилуг. Навіть чоловіка обрала музиканта. Пан Мирослав – колишній військовий диригент, зараз на пенсії. Але також музику не покинув, а допомагає дружині в архієрейському хорі собору Різдва Христового. Подружжя виховало двох синів. Дев’ять років тому пані Людмила стала бабусею. Онука також займається родинною справою – навчається у музичній школі. Старше покоління сподівається, що вона продовжить династію музикантів і в майбутньому також співатиме в церковному хорі.
Як розповідає Людмила Чайка, у 1992 році вона прийшла до храму Різдва Христового. Так доля склалася, що довелося стати керівником хору.
-Мене вразило те, що тут я почула рідне слово. Кожна молитва запала мені в душу, і я почала відвідувати цей храм. Коли попереднього регента не стало, мені сказали, щоб я керувала хором, бо маю музичну освіту. Мені все потрібно було починати з нуля, адже в інституті ні християнської моралі, ні жодного церковного музичного твору я не вивчала. Але в душі в мене були віра і бажання.
За словами пані Людмили, на той час тут зібралися патріоти церкви, які хотіли, щоб українська церква встала з колін й жила та процвітала. Це були переважно люди старшого віку, які не знали нотної грамоти. Починати було надзвичайно важко. Коли жінка стала за пульт керувати, в церкві не мали навіть служебника, жодної книжки. Але храм відвідували люди, які знали порядок богослужінь. Вони підказували, допомагали, настільки старалися, що хор почав підійматися з колін. Літературу їм надсилали з Канади і США. І помаленьку хор став співати на всіх богослужіннях. У той час до храму прийшов отець Микола Удуд, і хористи разом з ним працювали. А вже в 1997 році прийшов до храму отець Євген Рябець. Тоді був створений другий хор.
-Наш хор з часом, можна сказати, став омолоджуватися, - розповідає регент.- Почали приходити люди, які хотіли співати і мали музичну освіту. І в 2001 році митрополит Яків присвоїв нашому хору звання архієрейського. Вже 26 років я керую цим хором.
Зараз у хорі чотирнадцять учасників. Більшість із цих людей музиканти. Працювати стало значно легше. Як запевняє пані Людмила, всі хористи – не заробітчани. Це люди, які покликані душею і серцем, які моляться щиро, приходять для того, щоб дійсно прославити Бога. Вони жертвують своїм часом, часто відриваючись від сім’ї, щоб співати. Це надзвичайно велика праця. Щоб співати у хорі, потрібно мати бажання, весь час вчитися, приходити на репетиції. Керівник хору розповіла, що результатом плідної праці є богослужіння 10 травня цього року, коли у Володимир приїжджав Патріарх Філарет. Він відзначив хор неодноразово. І на богослужінні, і в міській раді, а також в особистій розмові зі священиками казав, що архієрейський хор на дуже високому рівні. Також Патріарх нагородив регента церковного хору медаллю «За жертовність і любов до України».
-Навіть казали, що парафіяни, які стояли на вулиці, запитували, звідки приїхав хор, – каже пані Людмила. – Мені було дуже приємно, що наша праця оцінена Патріархом. Також у свята і в деякі неділі відбувається архієрейська служба, яка має свої нюанси, у ній є особливі наспіви. До цієї служби ми готуємося по-особливому, стараємося, щоб це було на високому професійному рівні.
Жінка запевняє, що не кожна людина може співати в хорі. Лише бажання недостатньо. Ще потрібно мати покликання до цієї справи. В хору зараз більш професійний рівень, ніж на початку.
-Я хочу, щоб у нашому хорі була людина-музикант, яка знає нотну грамоту. Хоча є такі люди, які приходять, не знаючи нот, поспівають декілька років, вивчають все і стають рівноцінними учасниками. Але найголовніше, що потрібно для співу, – це бажання, музичний слух і голос. І бажано, щоб була музична освіта, – каже регент.
Також пані Людмила розповіла, що хор зараз збирається на репетиції раз на тиждень. Перед великими святами, Різдвом чи Великоднем, репетиції відбуваються частіше. Наприклад, коли в культурно-мистецькому центрі відбувався різдвяний концерт, збиралися по два, а то й по три рази на тиждень.
-Усі хористи достойні співати в хорі. Більшість із них – педагоги. Хтось уже на пенсії, а хтось працює. Склад непростий, бо люди мають різний характер. Але в них є велике бажання, і в нас все виходить. Є, звичайно, «кістяк» хору. Це Лариса Лучинець, яка завжди мене може замінити. Є музиканти, такі, як Ігор Мартинюк, Ігор Новіков. Зараз працює і мій чоловік Мирослав, він дуже мені допомагає. Також є люди з хору, які відвідують щоденні богослужіння. Це Ірина Владарчук, Іван Струк, Неля Шевчук, Любов Іващенко. Є в нас солістка Інна Москаленко, вона виконує соло по великих святах. Інна – педагог Іваничівської школи, проживає у Володимирі. Вже за 26 років я не те що звикла, я стала психологом у нашому хорі. Я їх розумію, а вони – мене. Завжди знаходимо спільну мову. Поки у нас все виходить і все нам вдається, – з гордістю розповідає про колег Людмила Чайка.
Окрім богослужінь в соборі Різдва Христового, хор є учасником багатьох заходів, які відбуваються в нашому місті. Пані Людмила розповідає, що вони брали участь у панахидах за загиблими в АТО воїнами, у дні пам’яті Тараса Шевченка. Чи молебень треба відслужити, чи панахиду, хор ніколи не відмовляє нікому, із щирим серцем усі хористи співають для людей і для Бога.
Олексій Біянов, м. Володимир-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі