Над реалізацією давньої, ще юнацької мрії почав працювати мешканець Володимира Микола Матусевич.
Кажуть, не можна піднімати келихи за удачу, щоб не наполохати її, не розгнівити. Удача – річ примхлива. Вона, ніби капризна панянка, вимагає ой як багато любові, натхнення та наполегливості і не прощає тим, хто зупиняється чи звертає з наміченого шляху. Проте людям цілеспрямованим дарує велику винагороду, яка не завжди вимірюється матеріальними статками. Значно цінніше те, що називають моральним задоволенням.
На такі думки наштовхнула розмова з людиною, добре знаною у нашому місті, Миколою Матусевичем. Начальник управління соціального захисту і депутат міської ради, історик, краєзнавець та економіст, відомий колекціонер, хороший сім’янин, господар і просто працьовитий чоловік. Він уміє забити цвях і може створити своїми руками те, що збережеться на довгі роки і залишиться у спадок нащадкам, що збагатить ще однією сторінкою багату історію нашого краю. І це далеко не повний перелік чеснот, які характеризують мого співрозмовника.
Зібрати і зберегти
Одним із головних своїх захоплень Микола Володимирович називає інтерес до історії рідного міста, бо сам є корінним володимир-волинцем, нащадком древнього роду. Його пращури по батьківській лінії були місцевими міщанами. Колись їм належало багато нерухомості в місті, яка збереглася до сьогодні. Наприклад, це нинішня будівля СБУ на Ковельській та декілька будинків на бульварі Шевченка.
Вивчаючи власний родовід ще з дитинства, пан Микола ознайомився не тільки з документами, що зберігаються у сімейному архіві. Природна допитливість вимагала значно більшого. Так з’явився інтерес до колекціонування, який не згас, як це часто буває, а навпаки, протягом життя тільки набуває розвитку.
-Моя колекція не обмежується певною тематикою. Я збираю все. Це не лише предмети старовини, які мають історичну цінність, а й звичні речі із сучасного життя, які за сотню літ теж стануть раритетними, - каже Микола Володимирович.
Зараз у колекції Миколи Матусевича налічується приблизно тисяча предметів. Скільки точно і сам не знає, бо ніколи не рахував. Серед них – старовинні документи, фотографії, листівки, монети, предмети побуту, інвентар для землеробства та інших ремесел, речі сакрального характеру, різноманітні аксесуари, технічні прилади та багато іншого, від часів Галицько-Волинського князівства, Козацької доби – до сучасності. Є немало рідкісних предметів, про призначення яких, а тим більше про їхні назви сучасні люди й гадки не мають. А Микола Володимирович може про все це розповідати годинами.
На дозвіллі чоловік систематизує свою колекцію. Із добірок дрібних предметів, об’єднаних певною тематикою і періодами, виготовляє колажі.
І як депутат міської ради 5-го і 6-го скоикань, і як людина пан Микола багато робить для нашого міста, вписуючи нові сторінки в його літопис. А те, що він виготовляє власними руками, – окрема тема. Варто лише побачити, яку альтанку зробив у себе вдома. Такого столяра ще треба пошукати. А яку підставку придумав для стародавньої гармати! Мабуть, мало хто знає, що різдвяна шопка неперевершеної краси, яка виставляється на свято в церкві Віри, Надії, Любові та матері їх Софії, – також витвір Миколи Матусевича, подарований храму.
Примножити і залишити нащадкам
-Ще з юнацьких років маю мрію відкрити власний музей, щоб зібрана колекція була доступна не обмеженій кількості людей, а широкому загалу. І ось три роки тому я зробив перший крок до її реалізації, - розповідає Микола Матусевич. – Ідею запозичив із польського досвіду. Оскільки музейна справа у світі не є прибутковою, а затрат на утримання вимагає, то музеї суміщають із зонами відпочинку. Ось дещо подібне я вирішив зробити неподалік Володимира.
Задум Миколи Володимировича підтримала його дружина. Вікторія Анатоліївна у с. Зимне-1 на вул. Польовій придбала у власність земельну ділянку під забудову, площею 25 соток. Поряд, на сусідній ділянці, було болото. Отже, 32 сотки цієї непривабливої землі пан Микола взяв в оренду на 25 років під риборозведення. У сумі вийшла велика територія, де і розміщуватиметься музей-садиба із базою відпочинку. Після оформлення всіх належних документів цього року розпочалися будівельні роботи.
-Поки що плануємо викопати котлован під ставок. Поступово природнім шляхом він заповниться водою, адже на цьому місці є джерела. Також у поточному році хочемо впорядкувати територію і провести роботи з озеленення. А для повної реалізації проекту знадобиться час, бо все упирається в кошти. Тому точних планів не будуємо. Потихеньку, по мірі можливості, будемо доводити задумане до кінця.
А зробити потрібно багато. На моє прохання Микола Володимирович розповів, якою бачить майбутню музей-садибу:
-Сам музей буде розміщатися у будиночку, стилізованому в українських традиціях. У с.Заболоття є дерев’яна хата, зведена у повоєнні роки, яка нині стоїть пусткою. Належить вона моїй тещі. Саме цю будівлю ми перенесемо у Зимне. Приміщення вистачить, аби представити декілька експозицій для огляду. Гостей супроводжуватиме екскурсовод. Крім цього, у музеї можна буде проводити семінари для фахівців. Щодо садиби, то вона стане місцем для сімейного відпочинку. Тут можна буде порибалити, посмажити шашлики, відзначити якісь події чи просто гарно відпочити на свіжому повітрі. Для комфорту передбачається будівництво альтанок, навісів з мангалами, дитячого майданчика.
Ось так, завдяки креативності та працелюбності, на місці болота відкриється база культурно-пізнавального відпочинку, яких так не вистачає на території нашого району.
Міла Сергєєва, м. Володимир-Волинський
Коментарі