У шумі дощу почулося тихе скавуління…

Цю історію розповів житель Володимира-Волинського. Сталась вона 3 роки тому, але Юрій Михайлович все ще вважає, що без містики тут не обійшлось…
Викопавши глибоченьку яму, Юрій Михайлович втомлено витер чоло і з сумом подивися на нерухомого Амура. Перевівши подих, взяв собаку на рядно, положив у яму і знову застиг у тузі. Амур був єдиним, хто залишився у Юрія Михайловича. Більше нікого у нього не було. Дружина померла давно, а донька зі своєю родиною жила далеко. Майже 10 років Амур був поряд зі своїм господарем. Захворів пес раптово. Ветеринар, оглянувши тварину, діагностував отруєння, призначив лікування, але більше надії покладав на міцний організм пса. Амур не вижив…
- Прости, якщо я інколи ображав тебе, – тихо, ковтаючи сльози, проговорив Юрій Михайлович. Майже з закритими очима він засипав землею тулуб Амура.
До хати зайшов, наче у пустку. Нічого не хотілося: ні включати телевізор, ні телефонувати друзям. А ввечері почався дощ, холодний осінній дощ. Юрій Михайлович стояв біля вікна, дивлячись, як смуги дощу падають на подвір’я, на дашок Амурового вольєру. Здавалося, так важко чоловікові не було ніколи, хоч пережив ще страшніші моменти. Але ті рани вже пригоїлися, а ця ще була свіжа. І Юрій Михайлович заплакав, заплакав вголос.
Раптом в шумі дощу почулося тихе скавуління. Юрій Михайлович насторожився, прислухався. Скавуління повторилося. « Що це, втрачаю здоровий глузд?» - тривожно запитав сам себе. А скавуління тривало… Не витримавши, Юрій Михайлович відкрив двері і… не повірив власним очам. Біля порогу сиділо маленьке цуценя, таке ж руденьке, як і Амур. Воно було мокре і тряслось від холоду. Юрій Михайлович взяв цуценя на руки, і тваринка довірливо пригорнулася до нього.
- Ну, здрастуй, Амуре! Ти повернувся! Тепер ми не одинокі!
Я іноді зустрічаю Юрія Михайловича на вулицях міста. Він веде на повідку свого рудого Амура. Містика це чи ні, але нерозгадане в цьому світі щось таки відбувається.
Антоніна Булавіна м. Володимир-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі