У родині Савіних створили дружний світ сімейних захоплень

Вони вже 45 років разом, Галина Миколаївна та Володимир Михайлович Савіни. Але з перших хвилин знайомства з цими людьми впадає у вічі непоказна ніжність і зворушлива теплота взаємовідносин цього шляхетного подружжя. Вони дійсно створені одне для одного, хоч не може залишитися непомітним, що їх поєднує протилежність характерів. Вони наче доповнюють одне одного: жартівливий флегматичний Володимир Михайлович і статечна енергійна Галина Миколаївна.
Та не тільки це притягує увагу кожного, хто переступає гостинний поріг родини Савіних. В оселі панує особлива атмосфера, невидима аура, яка сприяє бажанню залишитися тут довше і поспілкуватися з душевними господарями. Цю атмосферу в першу чергу створює берегиня домашнього вогнища, чудова майстриня Галина Миколаївна.
Ця жінка народилася у 1953 році у Володимирі-Волинському в робочій родині. Ще навчаючись у 1-й міській десятирічці, обожнювала малювати, бачила красу навколишнього світу по-своєму, по-своєму прагнула цю красу відобразити у творчості. Та після школи вирішила стати медиком. Закінчила Луцьке медичне училище і 30 років працювала акушером у пологовому відділенні Володимир-Волинської лікарні. У неї на очах і з її допомогою засвітилося сотні малесеньких зірочок нового життя. І кожного разу, коли нове життя приходило у цей світ, Галина Миколаївна відчувала себе безмежно щасливою. Однак, досягнувши «золотого» віку, за станом здоров’я пішла на заслужений відпочинок. Та на той час у пані Галини вже було стільки занять, що сидіти склавши руки не було коли. Вона досягнула майже довершеної майстерності у вишиванні, в’язанні, брала участь у багатьох виставках, а останнім часом жінка творить справжні бісерні дива. Прикрашають кімнати ікебани із квітів з бісером, неповторної святковості набули образи. А яка вишукана біжутерія народжується в умілих руках майстрині. Особливо вражає намисто, виконане у старослов’янському стилі, що нагадує обереги наших далеких прабабусь.
-Вироби з бісеру – це мистецтво, - каже Галина Миколаївна. – Навіть вишивання я не прирівнюю до мистецтва, оскільки, на мою думку, це швидше професіоналізм, який опирається на певні технології. А робота з бісером вимагає фантазії, творчості. Тут не тільки потрібно передати певний образ, а самому його сфантазувати, уявити, домислити. Інколи я навіть отримую підказку уві сні.
Володимир Михайлович – найперший цінитель творчих досягнень своєї дружини. Та, виявляється, у цього чоловіка теж є своє коло захоплень. На першому плані у нього – голуби. Любов до цих птахів виникла в ту хвилину, коли батько подарував синові-першокласнику голуба. Раніше Володимир Михайлович розводив цих птахів дуже багато. Нині за станом здоров’я змушений був зменшити кількість улюбленців. Натомість розводить різні породи курочок, індокачок.
Корінний володимирчанин, 1948 року народження, Володимир Савін усе трудове життя віддав будівництву, ветеран праці, інвалід ІІ групи. Ще з ранньої юності закоханий він у поезію, а вірші запам’ятовує з другого прочитання. Кожен вірш, за словами пана Володимира, – це частинка душі, неодмінно пов’язана з певною сторінкою життя. Пригадує Володимир Михайлович один епізод. У день срібного весілля подружжя Савіних вирішило взяти церковний шлюб. Хотіли зробити це скромно, непомітно, але коли повернулися з храму додому, їх квітами зустріли рідні та близькі, накрили святковий стіл. І тоді Володимир Михайлович взяв слово та звернувся до дружини зі зворушливими словами:«Мы поле жизни перешли с тобою, мы столько лет живем не зря…» Вірш закінчився вдячними словами про те, що іншої супутниці життя декламатор не хотів би.
За їхню любов і відданість одне одному Бог благословив подружжя хорошими і талановитими дітьми та онуками. Донька Ольга працює адміністратором у торговому центрі «Салют». Онука Надійка закінчила Львівський лісотехнічний університет, затим магістратуру в Одесі, працює у візовому центрі, любить туризм, гарно малює. Син Олег – військовий, нині перебуває у зоні АТО. Його донечка Настя – танцівниця, переймає від бабусі мистецтво вишивки бісером.
-А у мене хіба немає талантів? – дещо ображено долучається до розмови другокласник Вадим, онук господарів.
І тут же хлопчик приносить свого улюбленого поштового голуба, якого називає Татусем, розповідає, що він неодноразово виступає на сцені, у різдвяному вертепі грав маленького Ісуса. Крім того, Вадим розкрив ще деякі секрети бабусі, про які Галина Миколаївна скромно промовчала. Бабуся допомагає проводити класні свята у школі, розводить чудові квіти, пече смачні торти. А ще знаходить час на дозвілля – відвідує клуб «У колі друзів», який діє у міській бібліотеці. Родина Савіних створила дружний світ сімейних захоплень. У цьому і щастя цієї родини, у цьому і їхня моральна сила, яка допомагає долати життєві негаразди. І ще є одна особливість у цієї родини. Кожного, хто завітає до їхнього дому, вони вже вважають своєю людиною, приєднують до своєї сім’ї.
Антоніна Булавіна,м.Володимир-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі