З усіх сторін село Мар’я-Воля обступають пагорби. Та один з них – особливо високий і крутий (по ньому стелиться дорога до села) завжди притягував місцевих хлопчаків. Любили вони спускатися з горбка на велосипедах, не використовуючи гальм. Розбиті коліна, лікті й лоби повністю компенсувалися стрімким підняттям адреналіну. В ті часи, а саме в 60-ті роки минулого століття, мало хто знав, що пагорб називають Колодіївкою, оскільки поряд ще залишилися сліди оселі родини Колодійчуків, у якій народився відомий волинський поет. Саме про це ми почали розмову з Оленою Черенюк, провідною науковою працівницею історичного музею. Вона з допомогою журналістів Володимир-Волинського телебачення готувала репортаж до 80-річчя з дня народження Євгена Колодійчука. Першу зупинку зробили біля могили поета на кладовищі села Селець. Євген Сергійович задумливо, щирим поглядом вітає тих, хто прийшов вшанувати його світлу пам’ять. Поруч спочивають його батьки Сергій Герасимович та Марія Петрівна. Незважаючи на те, що більшу частину свого життя Євген Сергійович провів у Києві, де працював кореспондентом урядових видань, а також займався літературною діяльністю, важко занедужавши, заповідав поховати його в землі, яка дала життя. Понад усе на світі він любив Волинь, своє маленьке село, рідну хату. Зустрічаючись із земляками, він ніколи й натяком не виказував самозакоханості, гоноровитості, завжди залишався простим і щирим.
Поет прийшов у цей світ ще у старій довоєнній хаті. Згодом батьки збудували нову оселю ближче до Мар’ї-Волі. Там і минуло дитинство поета. Туди він повертався в пошуках тиші, мрій і весняного подиху рідної землі. Коли не стало матері, до хати перебралася сестра поета, а після її смерті в оселі Колодійчуків почала господарювати племінниця Євгена Сергійовича Лариса Швед. Саме до неї ми й направилися в гості з кладовища.
Пані Лариса запросила до світлиці, де на кожному кроці фото поета, його книги і деякі речі. Це світлиця Євгена Колодійчука.
- На престольний празник святої Трійці дядько завжди приїжджав, а перед тим просив, щоб зібралася вся родина, - пригадує Лариса Павлівна. – Це вже була наша сімейна традиція – збиратися разом у батьківській хаті. А потім дядько відчиняв вікно і, милуючись природою, писав свої вірші. Він часто повторював зворушливі слова своєї матері: «Бережіть цю хату, бо іншої такої у вас не буде».
У світлиці Євгена Колодійчука відчувається особлива аура. Її підсилюють речі у стилі ретро, які тут зберігаються. Це й потемнілі від часу сімейні світлини, і старовинне дзеркало на стіні, й сервізи у вигляді рибок, якими так захоплювалися десь на межі 60-х. Усе так, як любив Євген Сергійович. Усе те, що намагався зберегти для себе і для майбутніх поколінь роду. Він безмежно любив своє село, побут селян, чудову природу. І подумки летів на рідну Волинь, коли оспівував її у своїх поезіях.
- Хотілося б, щоб у Мар’ї-Волі була вулиця Євгена Колодійчука, - каже пані Лариса. - Село наше дуже маленьке, але ж можна його іменем назвати вулицю в Сельці. Він же навчався в Селецькій школі, тепер дітки вивчають його творчість.
Так, те, що на території Сельця і Мар’ї-Волі немає вулиці Євгена Колодійчука, дивує. Власне у назвах вулиць відображена історія населеного пункту. Не так часто у нашій місцевості народжуються поети зі світовим визнанням. Та й питання про присвоєння одній з вулиць імені Євгена Колодійчука підіймалося не раз. Реакція влади незрозуміла. Можливо, ті, хто сьогодні при владі, вбачають пріоритет виховання молодих поколінь на цінностях зовсім іншого характеру. Але пам’ять людська завжди була справедливою. І доки прилітатимуть до Мар’ї-Волі весняні вітри, доки падатимуть з неба літні зорі, доки осінь багрянцем вкриватиме тихий гай, доти ряснітимуть «Колодійчукові роси».
Антоніна Булавіна, с. Мар’я-Воля, Володимир-Волинський район
Коментарі