У міру своїх можливостей і здібностей ці люди роблять усе, щоб наші воїни були захищені, одягнені і ситі

Публікації

Ще рік тому ніхто з нас і подумати не міг, що на нашу землю прийде страшна, жорстока неоголошена війна, яка щодня забирає людські життя. Боронити Батьківщину пішли тисячі чоловіків і молодих хлопців, які знали про війну лише з розповідей дідусів, з фільмів та книжок. І так сталося, що майже весь воєнний тягар і турботи про армію лягли на плечі волонтерів та простих українців, які віддають останні копійки, щоб нашим воїнам було легше, щоб вони були захищені від ворожих куль, одягнені та ситі. Одними з тих, хто постійно допомагає нашим військовим, є керівник ФГ «АІС-Агро» Ігор Антощак з Володимира-Волинського та нововолинець Сергій Повх. Перший зібрав бригаду, яка ремонтує військову техніку, другий виготовляє для воїнів пічки-буржуйки.
«Дай Олексієві Попку несправну ракету, він її відремонтує і запустить у космос»
Ім’я Ігоря Антощака, власника агропромислового господарства «АІС-Агро», що знаходиться в селі Зоря, добре знане не лише у Володимирі-Волинському та районі, а й за межами області. Він неодноразово був спонсором різноманітних спортивних та культурно-мистецьких заходів. Ігор Станіславович одним із перших долучився до збору коштів, купівлі військового спорядження для своїх односельців, які воюють на сході. Він постійно бере участь у волонтерській діяльності: організовував концерти для учасників АТО та підтримує матеріально родини загиблих земляків. Допомагати армійцям з ремонтом військової техніки разом з іншими волонтерами Ігор Станіславович почав ще в березні минулого року, відразу після окупації Криму російськими військами.
-Спочатку ми ремонтували машини для зенітно-ракетного артдивізіону на території володимир-волинської військової частини. Коли ж бригада виїхала на схід, потреба в ремонті відпала і ми стали збирати кошти, закуповувати для солдатів бронежилети, одяг, продукти. Я особисто побував у багатьох місцях у зоні АТО, бачив, як важко нашим хлопцям на фронті через відсутність належного забезпечення з боку держави. Після того, як наша 51-ша бригада повернулася з фронту, разом з нею зі сходу привезли дуже багато пошкодженої в боях та несправної техніки.
Тож близько місяця тому Ігор Станіславович з колективом почав ремонтувати військові машини у своєму господарстві. За цей час відремонтували три машини самі, ще одну відправили в сусіднє господарство Руслана Кротача, де її відновили. Зараз у господарстві Ігоря Антощака в ремонті перебуває два «Урали» з 14-ї бригади. Головним механіком і одночасно виконавцем усіх ремонтних робіт є майстер на всі руки, мешканець села Білин Олексій Попко.
-У цього чоловіка справді золоті руки. Немає машини чи агрегата, в якому б не розібрався цей умілець Дай йому ракету – і він її розбере, вивчить, а потім складе заново й запустить у космос, - посміхається Ігор Антощак. – Майстер працює сам, а при потребі залучає до роботи працівників агрофірми. Деякі матеріали і запчастини для ремонту нам дають армійці, але переважну більшість деталей шукаємо і купуємо за власні кошти.
Олексій Степанович працює оператором газової котельні школи-дитсадка села Білин. Народився він у багатодітній сім’ї. Крім нього, у батьків було ще п’ятеро синів і одна донька. Він є батьком двох дорослих дочок і 14-річного сина, які дуже гордяться своїм татом. Закінчивши у 1985 році Володимир-Волинський технікум меліорації та сільського господарства й отримавши спеціальність техніка-механіка, Олексій пов’язав своє життя з машинами, багато років пропрацював у колгоспі «Прогрес» на тракторі «К–701». Технікою він захопився, будучи ще зовсім малим хлопчиком. Навчаючись у школі, щодня після уроків приходив на МТС колгоспу «Зоря» і допомагав водіям та механізаторам з ремонтом. Коли ж в Україні почалася війна, Олексій Попко, не роздумуючи, разом з Ігорем Антощаком та іншими земляками навесні минулого року почав у 51-ій бригаді відновлювати несправні ГАЗи-66, ЗІЛи-131 та броньовані тягачі МТЛБ для зенітно-ракетного дивізіону. Тепер же його умілі руки перебирають кожну деталь армійського «Урала».
-Я вважаю, що в нинішній важкий час кожен українець має внести максимально посильний вклад в оборону України, - каже Ігор Станіславович.
«гріє душу те, що мої пічки зігрівають хлопців на передовій»
Уродженець міста Кривий Ріг Сергій Повх підприємницькою діяльністю став займатися сім років тому. Коваль у третьому поколінні (цією професією досконало володіли дід і батько), він відкрив у селі Стара Лішня Іваничівського району кузню, придбав необхідне обладнання і разом із своїм помічником-газозварником почав виготовляти ковані художні вироби: брами, камінні решітки, огорожі та інше.
-У Нововолинськ наша сім’я переїхала, ще коли я закінчив п’ятий клас. На Волині, у Камінь-Каширському районі, народився мій тато, мама – родом з Дніпропетровщини. До переїзду батько працював сталеваром на «Криворіжсталі». Причиною зміни нашого місця проживання стала погана екологія у Кривому Розі через рудні кар’єри, коксохімічні заводи та інші шкідливі підприємства. Тому, скориставшись нагодою, мої рідні обміняли нашу трикімнатну квартиру на чотирикімнатну і переїхали сюди, - розповідає Сергій. – Зустріли нас тут дуже добре, батько відразу ж влаштувався ковалем на дев’яту шахту, я тоді ходив у шостий клас. Наша сім’я – російськомовна. І мені якось дивно чути, ніби війна на Донбасі почалася через те, що хтось там утискував російськомовне населення. В мене немає жодного дитячого спогаду, який би свідчив про те, що на заході України не люблять і ображають східняків.
Закінчивши школу, Сергій у 1993 році був призваний в армію. Служив боцманом на кораблях Чорноморського флоту.
-Це був якраз період, коли розпочинався поділ кораблів: частина з них залишалася в Україні, а частина переходила під юрисдикцію Російської Федерації. Я потрапив в український флот, але служити довелося разом з росіянами. Присягу ми приймали окремо – кожен своїй державі, у походи ходили на одному кораблі, - пояснює мій співрозмовник.
Відслуживши строкову службу, Сергій Повх ще на півроку записався у контрактники і побував у Сирії. Повернувшись додому, юнак невдовзі зустрів гарну дівчину, з якою через деякий час одружився. Зараз у сім’ї Повхів підростають дві доньки – шести і дев’яти років.
Зібравши відповідну суму коштів і перейнявши у батька хорошу спеціальність коваля, чоловік через кілька років започаткував невелику фірму і зайнявся власним бізнесом. Коли ж на сході почалася неоголошена війна, він з ентузіазмом відгукнувся на прохання місцевих волонтерів і почав безкоштовно виготовляти з газових балонів необхідні воїнам на фронті буржуйки.
-За кілька місяців виготовив їх близько 30-ти штук. Матеріали для них (газові балони, електроди, газ, труби, дріт тощо) доставляли Руслан Влодарчик та Віктор Власюк. Усе це давали місцеві підприємці. У зону АТО пічки переправляли волонтери Андрій Рязанов і Олександр Дричик. Моїм же вкладом у цю справу була робота, - каже Сергій Повх.
Три буржуйки Сергієвого виробництва потрапили до «кіборгів» у 81-у бригаду, які захищали донецький аеропорт, одна обігрівала взимку бійців волинського тербатальйону в Дебальцевому, дві волонтери відправили хлопцям із «Правого сектора» під Маріуполь, ще три – у с.Кримське. Решта саморобних пічок була доставлена в інші військові підрозділи, звідки і досі надходять подяки за хорошу роботу.
-Ще дві буржуйки поки що залишилися в мене незатребувані.Якщо буде потреба, я завжди готовий у міру своїх сил і можливостей виконати будь-яке замовлення бійців, аби лише в Україні якнайшвидше настав мир і спокій, - запевняє майстер.
Ксеня Лучко, с.Зоря, Володимир-Волинський район – с.Стара Лішня, Іваничівський район

Розділ новин: 

Коментарі