Просто у приміщенні церкви викладач художньої школи Ірина Надюкова провела майстер-клас з писанкарства.
Щосереди, у день занять на факультеті журналістики Університету ІІІ віку, обов’язково проводиться чергова екскурсія чи зустріч з непересічними людьми. Цього разу ми побували у храмі та зустрілися з його настоятелем.
Новозбудована церква Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії розташована у сквері серед високих старих дерев. Дерев’яна і світла, вона ніби тягнеться своїми куполами до неба. Її архітектура незвична для нашого міста, де всі храми кам’яні. Церква, ніби гостя із Карпат завітала до нас, і, оселившись тут назавжди, органічно вписалася у цей куточок древнього міста, додавши йому краси і колориту.
На подвір’ї церкви молода прихожанка копала землю для квітника. Поряд з нею відпочивав миролюбний кудлатий пес. У повітрі – запах свіжої землі і весняної благодаті.
На нас уже чекав настоятель храму о.Євген. Як справжній господар із затаєною гордістю провів нас по території, показав рідкісні кущі та дерева, що вже прижилися, а магнолії навіть розквітли. Розповів, що ще планується зробити, аби прихожанам було радісно і приємно тут знаходитися.
-Ви помітили, - звернувся до нас - як цікаво розташувалася церква? З одного боку відділ РАЦСу, з іншого – ритуальна служба.
-А поряд колись був пологовий будинок, - додала котрась із нас.
-А цікаво. що буде на цьому розваллі, яке поряд із церквою?
-Викупив хтось цю землю. А що буде, не знаю, - каже о.Євген.
-Якби побудували якийсь гріховний розважальний заклад, то був би повний комплект. Нагрішив чи нагрішила, для отримання прощення лише один крок, - пожартували ми.
Екскурсія до храму
Отець Євген звернув нашу увагу на невисоке гіллясте дерево, ніби мертве. Воно справді сухе. «Це спеціальне дерево, - сказав священик. – На ньому після завершення пасхального богослужіння і освячення пасок кожен, хто забажає, зможе почепити свою, заздалегідь приготовану писанку, загадавши бажання чи мрію. Ці писанки висітимуть на дереві до свята Вознесіння Господнього, яке припадає на 25 травня».
Заходимо до храму. Після ритуалу входження і молитви о.Євген розповів про особливості архітектури, ікони, серед яких є старовинні, подаровані прихожанами.
Ікона Матері Божої віком понад століття. Ікони Святої Покрови і Святого Пантелеймона до цього часу були приватними святинями. Тепер кожен має можливість їх побачити і прихилитися до них.
Вирізьблений з дерева іконостас, амвон, інші атрибути, необхідні у храмі, чудово вписалися в інтер’єр і створили ансамбль. Золотавий колір дерева, підсилений сонячним світлом, що проникає всередину храму через високі вікна, створює особливу атмосферу.
Кожен писав, що хотів і як зумів
Після оглядин храму всередині нас чекала ще одна приємна несподіванка – майстер-клас із виготовлення писанок. Запросили для цього Ірину Юріївну Надюкову, завуча художньої школи.
У притворі храму великий стіл і все необхідне для такої роботи: яйця, віск, свічки, писачки і різного кольору фарби. Невелика лекція від Ірини Юріївни, побажання успіхів від о.Євгена, який відразу пішов у інших справах, які чекали на нього. Кожен писав, що хотів і як зумів. Наша колега Антоніна привела із собою внучку. Треба було бачити, яким захопленням світилися її голубі оченята. Особливо після того, як Ірина Юріївна розповіла притчу про злого духа Щезника, який на високій скелі прикований ланцюгами і буде там конати, допоки люди писатимуть писанки та любитимуть й поважатимуть одне одного. На щастя, наше місто багате на майстрів писанкарства.
Після годинного заняття кожен з нас мав власноруч зроблену писанку і похвалу від учителя. Дуже вдячні їй за науку. Технологію писання ми засвоїли, деякі символи запам’ятали, а вдосконалювати вміння будемо вдома. Часу до свята ще вдосталь. Наче просвітлені доброзичливістю і приязню, виходили ми за ворота церкви.
“Коли починаєш богоугодну справу, то ні Бог, ні люди не залишають тебе наодинці”
Дорогою додому думалося про побачене, про настоятеля цього храму протоієрея о.Євгена. Як зміг за такий короткий термін у такий нелегкий час збудувати цю церкву? Де брав кошти, натхнення і духовну підтримку? Захотілося уже з власної ініціативи зустрітися з людиною, яка вразила своїм подвижництвом і милосердям. Домовилася про зустріч з о.Євгеном і матушкою Ольгою.
Перед вечірньою службою у переддень Вербної неділі зустріла настоятеля на подвір’ї церкви в оточенні дітлахів. Вони прийшли цілим класом разом з учителем на екскурсію. Увага в очах дітей, посмішки, жарти о.Євгена, Помітила, що навколо нього постійно атмосфера добродійства.
По закінченні богослужіння можна було поговорити. Матінка Ольга, дружина і сподвижник о.Євгена, постійно поряд з ним, тому запросила до розмови і її. Перше моє запитання: що спонукало священика до задуму звести церкву, адже у місті достатньо храмів.
-Знаєте, - почала розмову матінка Ольга, - бувають у житті ситуації і хвилини, коли ніби все руйнується, і розпач такий великий, що або пан, або пропав. Отак було і з нами три роки тому.
-Напевно, Господь не хотів, не дозволив, аби я зневірився, опустив руки, покірно відсторонився. Тому й надоумив мене на цей крок, - продовжує о.Євген. – Моя сім’я мене підтримала, не відкинулися друзі, прихожани. І коли перший крок був зроблений, стало легше. Проблеми виникали і поступово розв’язувалися одна за одною. Коли починаєш богоугодну справу, то ні Бог, ні люди не залишають тебе наодинці. Допомагали усі, від мера міста, земляків зі Львівщини, заможних людей до прихожан, іноді зовсім бідних. Буквально вчора під час сповіді старенька жінка поклала досить значну суму грошей зі словами: «Хай придадуться на потреби храму». А я і не знаю про неї нічого, крім імені.
-Знаєте, ми, як кажуть, з миру по нитці, - продовжує матушка Ольга. – Наприклад, їздили з дітьми з недільної школи на Львівщину. Там, у присілку Загінне, біля джерела явилась людям Матінка Божа. Тепер на великі храмові свята відбуваються богослужіння. Наші діти там теж співали. Ми привезли звідти пожертву на побудову нашої церкви, чималі кошти.
-Чи думали Ви, отче, коли 20 років тому у дитячому садочку «Дзвіночок», а пізніше у школах організовували недільні школи для дітей, що колись вони стануть прихожанами Вашого храму?
-Ні, не думав. Та й про храм у той час гадки не мав. Тоді я хотів, аби діти долучалися до церкви, аби росли добрими і з вірою у серці.
Спостерігаючи під час розмови за о.Євгеном і матінкою Ольгою, зрозуміла, що вони, проживши 25 років у парі, виростивши і чудово виховавши трьох дітей, зуміли зберегти почуття, навчилися перемагати труднощі і, головне, бути однодумцями та опорою одне одному. А звідси і сила, і впевненість о.Євгена, що він усе робить правильно, і Господь йому допомагає.
Лариса Прушинська, слухачка факультету журналістики Університету ІІІ віку
Коментарі