Сини Борис, Степан і Миколка повернули тата додому

Публікації

Антоніна Булавіна, с.Хобултова, Володимир-Волинський район
Зараз мешканці села Хобултова Оксані Лукашук навіть не віриться, що нарешті закінчилися її хвилювання і тривога за чоловіка, який у дні, коли сталася трагедія під Волновахою, був на сусідньому блокпосту. Дивлячись тоді зі сльозами на очах на трьох своїх синів, найменшому з яких виповнилося лише 2 роки, жінка з жахом думала: що буде, якщо її Петро не повернеться, хто допоможе їй підняти на ноги синів? Та, видно, Господь почув її молитви: вийшов закон, який звільнив батьків трьох і більше дітей від мобілізації.
Сьогодні Оксані Лукашук не віриться, що зовсім недавно вона забула про те, що таке спокій. Лише повними сліз очима дивилася на своїх трьох синочків, найменшому з яких всього 2 роки. Він ще не розумів, де його татусь, але старші, Борис і Степан, хвилювалися разом з мамою.
Петра Лукашука, уродженця Хмелева, а нині жителя Хобултови, призвали до війська у квітні 2014 року. Спочатку проходив перепідготовку в Рівному, потім – у Миколаєві. За два дні перед відправкою у зону АТО до нього приїхала кохана дружина. Тоді обом закрадалася в серце страшна думка про те, що, можливо, це остання їхня зустріч. А новини зі сходу приходили щоразу страшніші. Першим жахливим ударом для багатьох родин стала трагедія під Волновахою. Петро Лукашук того дня знаходився на іншому блок-посту, але багато з тих, кого він особисто знав, з ким встиг здружитися, відійшли навічно. З того дня наче злий фатум переслідував 51-у ОМБр. Дізнавшись про те, що, згідно з новим законом, батьки трьох дітей звільняються від служби, Оксана Лукашук вирішила негайно діяти: зібрала всі необхідні документи.
-Можливо, мене не всі зрозуміють, - каже жінка, - бо й одна дитина в сім’ї потребує батька. Але оскільки закон на моєму боці, я ним скористалася. Наші діти допомогли татові повернутися додому, врятували йому життя.
Нині Петро Лукашук знову трудиться у рідному селі в приватному сільськогосподарському секторі. Цього літа старший син Борис став студентом відділення «Технічна освіта» Володимир-Волинського педагогічного коледжу. Середній, Степан, навчається у 9-му класі Хобултівської ЗОШ. А дворічного Миколку виховують вдома мама і бабуся.
Ще в дитинстві Оксана бачила дивний сон. Їй приснився… вірш. Це був звичайний вірш, написаний на аркуші паперу. Дівчинка подумала, що це знак долі. Вона стане поетесою! Але перші дитячі поетичні спроби виявилися невдалими, а, можливо, ніхто не звернув на них уваги. І Оксанка закинула захоплення поезією.
Коли київський Майдан був охоплений полум’ям і чорним димом, коли над першими жертвами злочинного режиму затужила Україна, Оксана замислилась: а що чекає її дітей, чи житимуть вони в гідному, справедливому суспільстві? Свої думки не довірила нікому, лише поетичній музі, яка несподівано прилетіла до жінки. Найперші вірші звернені до синів, а найбільше – до найменшого, Миколки. Скарбом життя називає жінка своїх дітей. Тематика її поезій різноманітна. У віршованій формі мама навчає синів, як слідкувати за своїм зовнішнім виглядом, берегти природу, любити рідне село, близьких людей. Мама створила для синів поетичну лічилку та абетку. Так у кумедному віршику про мишачу школу директором зображений кіт, а народження красуні Землі представлено дітям справжньою поетичною феєрією. Героїнею одного твору стала іграшкова мавпочка Чуча, яку бабуся придбала в секонд-хенді. Не забуває пані Оксана про своїх земляків, про людей, які живуть поруч. Легким вітерцем дружби і добросусідства віє від вірша «Лавочки», в якому сусідочки «… хтось новини гарні скаже, анекдот смішний розкаже, хтось поділиться рецептом, а хтось – враженням з концерту».
-Я не дуже люблю показувати свої вірші, - каже Оксана Лукашук, - бо, по-перше, пишу для себе і своїх близьких, а, по-друге, усвідомлюю, що вони далекі від поетичного шедевру.
Скромність пані Оксани зрозуміла, та чи варто ховати від людей талант? І хіба у наш час так часто зустрінеш у селі жінку, яка, будучи матір’ю трьох дітей, заклопотана селянською працею, знаходить час і бажання для поезії?
Та на першому місці у пані Оксани вірші про Україну. Справжньою оптимістичною трагедією можна назвати вірші про Майдан, про героїв АТО. «Я – не один, сотня воїнів вірних, нас у народі «небесною» звуть», «Вставай, Україно, з колін підіймись, бо вже на Майдан твої діти зійшлись!», «Хижий беркут над нами літав, чорними крилами сонце сховав!»
Не втримуюсь від запитання про те, чи згодна пані Оксана, що саме Майдан спричинив трагедію на сході, адже сьогодні дехто різко змінив своє ставлення до зимових подій.
-У кожного – своя думка, - каже моя співрозмовниця, - але я вважаю: Україна показала всьому світу, що це вже не та безправна держава, якою її вважали століттями. Українці – мудра нація, але у нас немудрі політики.
-Не нам судити, - долучається до розмови Євгенія Василівна, мама Оксани. – Ми – прості люди і, можливо, не дуже сильні в політиці. Я вважаю, що винен не лише Янукович, який першим підняв руку на наших дітей, але й ті, хто його підтримував. Вони набивали грошима кишені, а тепер з їхньої вини забивають домовини наших солдатів. Але судді – не ми! Нас розсудить Бог!
Мабуть, так і буде. А поки що дякуємо Богу за душевну мужність, яку він дає кожному з нас і яка у кожного проявляється по-різному. В Оксани Лукашук – це поезія. І дуже хочеться, щоб знайшлися люди, які зацікавилися б творчістю цієї жінки і ознайомили з її поезією жителів району. Й на завершення поетичні рядки Оксани Лукашук, які є відлунням нашого сьогодення.
Скажи, як можна
поділити Україну,
Коли вона, як мати,
в нас одна?
Як поділити гори, ріки,
ліс і полонини?
Чи може поділитись
серце і душа?

Розділ новин: 

Коментарі