Сучасні українські лицарі демонстрували старовинне ратне мистецтво

Чи можна уявити історію Володимирщини без доблесного лицарства? Знаходячись на перехресті між Європою та Азією, наше місто бачило навали кочових орд, коли на захист рідної землі ставали слов’янські витязі, а також зустрічало європейське лицарство, особливо у ті часи, коли було територією Речі Посполитої. Звичайно, час вносив свої корективи, і лицарство стало легендою. Та й саме слово «лицар» набуло дещо іншого значення, більш схожого до англійського «джентльмен». Якими ж насправді були лицарі, який носили одяг, яким був їхній спосіб життя, побут, яка на ті часи була тактика бою, зброя, продемонстрували учасники клубів військово-історичної реконструкції, які прибули на фестиваль із міст західної України. Виявляється, таких клубів є немало. Найбільшим із них, фактично лідером є львівський клуб «Чорна Галич». Як пояснив керівник клубу Ярема Іванців, назва походить від слова «галка», оскільки цей птах був на гербі лицарів стародавньої Львівщини. Мета діяльності клубів – відродження бойового мистецтва та лицарських традицій Київської Русі 13-14 століття. Слов’янські лицарі відрізнялися від європейських тим, що носили темний одяг і кольчугу, тоді як для лицарів Європи було властиве обмундирування світліших тонів із традиційним зображенням хреста. Саме в таких обмундируваннях – як слов’янських, так і європейських – вийшли на ристалище учасники клубів «Лемберг» (Львів), «Лучеськ» (Луцьк), «Орден святого Миколая» (Івано-Франківськ) та інші. Глядачі захоплено вітали учасників показних боїв. Ведучий розповів про правила ведення бою. Заборонено наносити удари в пах, очі, обличчя. Показовий бій глядачі сприйняли як справжню січу. На якусь мить стало страшно від думки про те, що колись такі бої були звичним явищем. Отож, відроджуючи історію, не слід забувати, що війна в усі часи – це горе і смерть. І, напевно, усвідомлення цього було чи не єдиною сумною ноткою свята.
Щойно закінчилося ристалище, як діти захотіли і собі погратися в лицарів. Звичайно, правил вони не дотримувалися, намагаючись поцілити у «ворога» по-справжньому і перемогти, але учасники клубів взяли на себе роль тренерів і охоронців.
Цікаво було ознайомитися з побутом лицарів. Зазвичай жили вони скромно, дотримувалися помірності в їжі, з напоїв європейські лицарі надавали перевагу чистому виноградному вину, а слов’янські – багаторічному меду. Жінки у лицарських станах не мали права перебувати постійно, особливо у воєнні часи. Але вони приносили продукти, прали одяг, за потребі брали участь у приготування їжі. Лицарі переважно не одружувалися. Якщо ж вони вирішували створити сім’ю і при цьому носити звання лицарів, для них були створені інші правила.
На фестивалі було продемонстровано битву піших лицарів, але неодмінним супутником лицаря був кінь.

Розділ новин: 

Коментарі