Український народ здавна славився своєю працьовитістю, кмітливістю, бажанням творити і вчитися, здобувати нові знання і пізнавати нове. З історії відомо, що українець Іван Пулюй зробив винахід аналогічний німецькому ученому Рентгену – винайшов спосіб рентгенівського дослідження органів людини. Інший українець – Ігор Сікорський , збагатив авіаційну науку США, створивши унікальні гелікоптери і літаки. Поет і мислитель Іван Франко за 60 років свого життя написав понад 6 тисяч творів і мав бути висунутий на здобуття Нобелівської премії. Цей перелік можна продовжувати.
Проте, не всім відомо, що на Володимирщині у 18 столітті народився чоловік, який зробив винахід, котрим і донині користується сучасна медицина – електрофорез. Звали винахідника – Стефан Стубелевич.
Стефан народився 2 листопада 1762 року у селі Древині на Володимирщині у збіднілій дворянській сім’ї. Навчався у Володимирському колегіумі. Цей навчальний заклад у 18 столітті утворили і утримували у Володимирі греко-католицькі ченці з ордену василіан. Колегіум мав велику славу – там вивчали точні і природничі науки, п’ять іноземних мов. Здобувши освіту у колегіумі, Стефан став студентом Вільнюського університету. То були активні і творчі роки у житті нашого земляка.
У студентські роки наш земляк жив бідно, проте мав неабиякий потяг до знань, його надзвичайно цікавили математика, історія Королівства Польського, Руси-України, анатомія і фізіологія людини, теорія музики, художня література. Пізніше він сам став викладачем, перемігши у 1797 році в конкурсі на посаду віце-професора кафедри фізики.
У вільний від справ час молодий науковець їздив на рідну землю, у Володимир. Саме тут він і зустрів свою половинку Олександру, яка народилася в селі Древинях, походила зі знатного православного роду. Закохані побралися й вирушили до Вільнюса, адже на вченого чекали незавершені досліди впливу електричного струму на усе живе.
Із 1802 до 1804 року Стефан Стубелевич стажувався у Сорбонні, переймав досвід провідних умів Європи. Він також відвідав Австрію, Францію, Італію, Німеччину, під час подорожі робив ретельні нотатки, які невдов¬зі опублікував. У щоденнику вченого записано роздуми про долю України, яка в той час була окупована Росією. Вразливий розум Стубелевича фіксував усе, що він бачив у Падуї, Болоньї, Флоренції, Турині та Парижі. У французькій столиці наш земляк захоплено слухав лекції всесвітньовідомих учених Ампера, Гей-Люссака, Коші, закуповував та відсилав до Вільнюського університету наукову літературу й прилади. А у 1804 році знову узявся за наукову роботу, викладання. Тоді вперше виокремив поняття «магнітне поле». Цей термін дослідник електромагнетизму Фарадей ужив лише в 1845 році.
За значні наукові здобутки Стефана Стубелевича обрано членом Паризького гальванічного та академічного товариств, королівського й наукового – в Гетинді, аграрно-економічного – у Варшаві. Його лекції захоплювали не лише студентів, а й колег-викладачів. Досліди з магнетизму, електростатики, гальванізму, оптики, механіки він проводив на рівні найновіших досягнень тогочасної науки, написав підручник із фізики, став почесним членом кількох академій.
Видатного вченого-винахідника не стало 17 квітня 1814 року, на 52-му році життя. Його фундаментальну наукову працю «Вплив електрики на стан живих істот» видали посмертно, проте чимало з написаного так і не побачило світ – залишилося в рукописах.
Досліджуючи вплив електрики на лікування людського організму, Стубелевич занотовував свої висновки у щоденнику, який вів у 1809 році , тож на основі цих записів стає зрозуміло, що він винайшов електрофорез на 6 років раніше за російського вченого Федора Рейса( якого називають винахідником у радянських енциклопедіях). Стубелевич не встиг запатентувати свій винахід.
У фондах історичного музею у Володимирі зберігається примірник праці ученого « Вплив електрики на живі організми», який передали з Вільнюського університету, а одна з вулиць нашого міста названа його іменем.
Тож ми можемо пишатися, що наш земляк Стубелевич був винахідником електрофорезу – методу лікування, який використовується у світовій медицині.
Богдан Янович, науковий співробітник історичного музею.
Коментарі