Якщо двоє молодих людей кохають одне одного, то ніякі перешкоди їм не стануть на заваді. Так було і у Миколи з Любою.
Напередодні 1-го вересня студенти Володимир-Волинського ВПУ влаштовувалися на проживання у гуртожиток. Там вони вперше зустрілися. Микола приїхав навчатися в училище з Турійська, а Люба проживала у військовому містечку с.Жовтневе. Побутова метушня – явище не дуже романтичне. Тому юні, але вже самостійні Микола і Люба обмінялися непривітними поглядами і обізвали одне одного селюками. Потім почалися звичайні студентські будні.
На перших зборах мешканців гуртожитку зазвичай розподіляють обов’язки учнівського самоврядування. Любу обрали відповідальною за організацію дозвілля. Незабаром провели перший захід – «Містер гуртожитку». Микола, як активний та елегантний юнак, брав у ньому участь. Потім була дискотека. Хлопець сміливо підійшов до Люби, запросив її на танець і запропонував зустрічатися. Дівчина погодилася. Відтоді вони навчалися і проводили вільний час разом.
-Мені долю напророчила вихователька, - сміється Люба. – На свято Андрія ми проводили «Українські вечорниці». Ворожили. Мені наснилося, що Микола перейшов через кладку і подав мені води. Я вже тоді знала, що він буде моїм чоловіком.
Але життя закрутило все по-своєму. Коли закінчилося навчання і молоді люди отримали дипломи, їхні стежки чомусь розійшлися.
Згодом Люба поїхала у Турійськ на гостину до подруги, з якою разом мешкала у кімнаті гуртожитку під час навчання в училищі. Там випадково зустріла Миколу. Саме тоді вони вирішили, що повинні бути разом. Микола на той час уже проходив військову службу за контрактом у Володимирі-Волинському. Запропонував Любі жити разом. І знову дівчина відповіла: «Так». Репетиція спільного життя тривала півтора року. Люба зізнається, що повелася на галантні та наполегливі залицяння іншого хлопця і залишила Миколу. Потім поїхала на заробітки в Москву, де була кілька місяців.
-Я приїхала в Україну якраз перед своїм днем народження, - пригадує Люба. – Дуже чекала дзвінка від того хлопця, але зателефонував Микола. Привітав. Сказав, що готовий пробачити і розпочати все спочатку. Запросив на побачення. В цей момент я відчула, що Микола мені дуже близький і дорогий, що саме цей хлопець по-справжньому проклав кладочку до мого серця. Знаючи його стійкий, навіть дещо впертий норов, розуміла, що сказати такі слова було йому дуже нелегко.
З того часу закохані вже не розлучалися. Гуляючи центром нічного Турійська під час святкування Дня молоді, Микола просто на майдані став на коліно і прокричав: «Я кохаю тебе». «Кохаєш? То одружуйся!» - відповіла Люба. Весілля відгуляли у рідному місті Миколи 15 жовтня 2011 року. Зараз Терещуки проживають у селі Сусваль разом із мамою Люби. Виховують чудову однорічну донечку Анютку. Сімейне щастя цієї світлої подружньої пари було б по-справжньому повним, якби Микола був удома. Нині він там, де мусить бути: охороняє спокійний сон своєї доньки і захищає країну в АТО. А його дружина впевнена, що Микола саме той чоловік, який вміє підтримати, допомогти і захистити свою сім’ю навіть за тисячі кілометрів.
Марія Нагурнік, с.Сусваль, Володимир-Волинський район
Коментарі