З тих пір Людмила Олексіївна вважає, що люди, які відійшли у вічність, незримо присутні у нашому житті. Зв’язок з ними триває…
Ця історія , можливо, видається містичною, але її достовірність в тому, що з містикою жартувати не можна, адже це зв’язок з енергетично потужним духовним світом. У цьому світі живуть люди, які закінчили свій земний шлях і спілкуються з нами лише у снах.
Людмила Олексіївна Ярмолович народилася в селі Губин Локачинського району в 1951 році в селянській родині. Закінчивши місцеву школу, продовжувала навчання в Торчинському ПТУ, а затим у Луцькій школі майстрів, де здобувала будівельну професію. Трудову діяльність розпочала в Локачинському сільськогосподарському управлінні, працювала на будівництві ферм. Створивши власну сім’ю, переїхала до Володимира-Волинського, де влаштувалася на роботу в районну будівельну дільницю. Нині жінка на заслуженому відпочинку. Рано втративши чоловіка, виростила двох синів – Ростислава і Руслана, уже дочекалася внуків та правнуків.
Усе життя Людмила Олексіївна була щиро віруючою людиною. Такою і залишилася. Нині відвідує церкву Агапіта Печерського, яка є найближчою в її мікрорайоні. Саме у храмі доля звела її з бабусею Оленою. На жаль, прізвища цієї бабусі Людмила Олексіївна не знає.
- Вона була дуже хорошою людиною, - пригадує пані Людмила. – Ми просто душею потягнулися одна до одної. Я допомагала бабусі рухатися по церкві, ставити свічки, підійматися і спускатися по східцях. Додому я її не проводжала, оскільки жила вона зовсім близько і ходила сама. І ось одного разу бабуся Олена прочитала мені свого вірша.
Пані Людмила взяла в руки лист паперу, на якому досить каліграфічними великими буквами було написано:
«Любіть святого Бога і в церкву всі ходіть!
Відкрийте Богу двері і в дім свій запросіть!
Хористи хай співають і дзвони хай дзвенять!
Священник всіх вітає з народженням Христа!
Христос нам народився, радійте люди всі!
Христос нам народився, щоб не було війни!»
Звичайно, не класика, але в невеликий вірш літня жінка вклала всю свою душу. Вона читала цього вірша всім парафіянам. Це був час, коли військові дії велися тільки на сході України. Але вже були тисячі загиблих як військових, так і цивільних. Тому бабуся Олена закликала людей молитися Богу більш старанно і наполегливо, аби не виникла більш масштабна війна. Вона ще хотіла написати продовження цього вірша, але не встигла. Бабуся Олена відійшла у засвіти. Пані Людмила, дізнавшись про смерть бабусі, відслужила за неї панахиду.
-Я шукала родичів бабусі Олени, але вони не відгукнулися. Певно, на те у них були свої причини, - продовжує розповідь пані Людмила. - Час йшов. Я стала звикати до того, що бабусі Олени немає поруч. Але останнім часом , особливо, коли почалася війна, бабуся Олена почала мені часто снитися. Вона нічого не говорить, лише добрими очима пильно дивиться на мене і ворушить устами. Я прокидаюсь і думаю: «Що ж вона мені хоче сказати?». І чомусь виникла здогадка, що бабуся читає свого вірша або продовження, яке вона, можливо, написала, але не встигла нікому прочитати. Ось тоді і взяла на себе сміливість дописати самій:
«Любіть всі тата й маму, любіть сестер, братів.
Просіть Божого Сина здоров’я дати всім.
Приходьмо в Божу церкву, приходьмо в Божий дім,
Низенько поклонімося і Бога попросім.
Хай Бог допомагає!»
Як не дивно, але бабуся Олена перестала снитися. Можливо, пані Людмила правильно зрозуміла, чого саме хотіла від неї старенька.
Кожен з нас по-своєму знайде пояснення такому випадку, але найкраще всього послухати коментар священника. Ось як прокоментував зв’язок живої людини з померлою отець Євген Рябець:
-Між нами і нашими померлими є постійний зв’язок, який частіше всього здійснюється через сновидіння. Померлі нам нагадують про певні речі, навіть дають поради, застерігають від небезпеки. Люди це відчувають, а тому недаремно під час великого посту, на Дмитрівську поминальну суботу, на Троїцьку поминальну суботу приходять до Божого храму, приносять хлібини, ставлять свічки. Так має бути. Адже цим ми даємо зрозуміти нашим близьким, які відійшли у вічність, що пам’ятаємо і вшановуємо їх. Так постійно триває зв’язок між поколіннями, між батьками і дітьми, що є дуже важливим для нашої духовності. Спочилі родичі і друзі нас підтримують, отож, і ми повинні підтримувати один одного. Очевидно, пані, про яку йдеться, дбала про цю бабусю, піклувалася про неї, а тому бабуся у сновидінні і з’явилася саме до неї. І це дуже добре, що жінка продовжила те, чого не встигла зробити старенька. Це великий духовна наснага для тих, хто нині втратив рідних і близьких. Матері, які оплакують загиблих синів, дружини і діти, які втратили чоловіків і батьків, мають утіху в тому, що їх дорогі люди перебувають в іншому світі, але зв’язок з ними триває. У цей важкий час, коли окупанти плюндрують нашу землю, дуже важливо підтримувати один одного. Ось чому це дужє добре, що люди підтримують і своїх близьких, і армію, хто чим може. Хтось приютив у себе переселенців, хтось в’яже шкарпетки, а хтось пише віршики. Дітки малюють картинки. Це все підтримка і в очах Бога все має цінність, як скромна монета біблейської вдови. Кожен дає те, що має. І хай люди читають ці віршики і сприймають як духовну наснагу.
Антоніна Булавіна м. Володимир
Коментарі