Такого життєвого правила дотримується мешканка нашого міста Лариса Пилипчук.
Ларису Пилипчук (дівоче прізвище Закревська) у нашому місті знає багато людей. І в першу чергу – її численні учні, яким за довгий педагогічний вік Лариса Павлівна дала путівку в життя.
Покликання до педагогічної праці було в Лариси Закревської в генах. Народилась вона 22 травня 1954 року в селі Привітне Локачинського району в сім’ї вчителів. Дівчинці було лише 11 місяців, коли сім’я переїхала до Локачів і батько став працювати в райвиконкомі. У 1962 році Закревські переселились до Володимира-Волинського. Лариса навчалася у міській десятирічці. Перша вчителька – Євдокія Якимівна Дудко – стала для дівчинки взірцем справжнього наставника, доброго ангела-покровителя крихкої дитячої душі. Ось чому після закінчення школи дівчина твердо вирішила пов’язати долю зі школою і вступила до педагогічного училища імені А.Кримського. Самостійні кроки як учитель здійснила в середній школі №4, заочно здобувала фах філолога у Луцькому педінституті імені Лесі Українки.
Згодом енергійній молодій вчительці запропонували посаду комсорга групи шкіл у міськкомі комсомолу. Та найцікавішим періодом своєї професійної діяльності Лариса Павлівна вважає той час, коли очолювала міський будинок піонерів. Це були 80-ті роки минулого століття, роки складні, насичені змінами, коли відживали старі методи роботи, а нові нелегко пробивали собі шлях.
-Я багато чого навчилася від Марії Степанівни Савельєвої, - пригадує Лариса Пилипчук. – Я зрозуміла, що повинна постійно прагнути більшого, ніж вмію, а чого не вмію, маю навчитися. Мене не лякали труднощі. Я вперто йшла до мети, до успіху, мала відзнаки, грамоти. Потім повернулася вчителювати у 5-у школу.
А ще було особисте життя. Одружилася з Павлом Пилипчуком, також учителем, народила двох синів – Юрія та Павлика. Була щасливою дружиною і матір’ю, та щастя захмарила важка втрата. 17-річним трагічно загинув син Юрій. Тільки той, хто пережив щось подібне, може по-справжньому зрозуміти цей невимовний материнський біль, який не полегшує навіть всевладний час. Тепер материнські надії покладені на сина Павла, який також у професійному плані пішов шляхом своїх батьків.
А роки, як казав поет, наче розгнуздані коні, летять, летять… Молодість з чарівною посмішкою залишилась на світлинах. Численні фотографії нагадують про улюблену професію, про незабутніх учнів. Але літа не лякають Ларису Павлівну. Їй ніколи думати про те, що називають старістю. Та й важко вжити це слово до гарної енергійної жінки. У неї багато захоплень. Деякі Лариса Пилипчук зберегла ще з юності: танцювала в районному ансамблі «Дружба», читала вірші, була лауреатом міжнародних конкурсів читців, співала у вокальній групі школи.
Нині захоплення Лариси Павлівни переросли у справжнє мистецтво. Вона в’яже чудовий одяг, який неодноразово демонструвався на персональних виставках, виконує ікебани, пасхальні вироби, підставки з лози. Ларису Павлівну часто запрошують вести заняття з майстер-класу в університеті 3-го віку. Її цікава ідея – вишукані підставки для цукерок.
А ще Лариса Павлівна дуже любить ліс. Вона не лише відпочиває душею серед лісової тиші, а й збирає цілющі трави, з яких за власним рецептом готує корисні для здоров’я чаї.
-Щоб не лякали літа, треба навчитися чогось цікавого і навчати інших, - вважає моя співрозмовниця. – Головне – пробувати, але цього люди чомусь бояться. Не треба соромитися, якщо щось не вийде. Власне, тим, що ви присвятите час цікавому заняттю, вже кинете виклик старості. Пишіть вірші, якщо маєте до цього хист. В’яжіть, вишивайте, якщо вам це вдається. Любите співати, танцювати – знайдіть себе у мистецьких гуртках, у художній самодіяльності. Зрештою просто шукайте привід спілкуватися з людьми. Навіть якщо ви з кимось поговорите, скрасите чиюсь самотність, це також талант. Але не забувайте, що своїми здібностями та вмінням слід поділитися з іншими. Ви зробите шляхетну справу, якщо розбудите «іскру божу» в душі іншої людини.
Антоніна Булавіна, м.Володимир-Волинський
Коментарі