Що найбільше нині турбує учителя сільської початкової школи

Про це розмова із завідуючою Руснівською ЗОШ І ступеня Аллою Войтюк.
Дорога від Бубнова до Руснова стелиться мальовничим краєвидом волинської природи. Лежать крутобокі горби, покриті верболозами. Рясніють весняними квітами зелені луги. Та варто лише уявити, на що перетворюється ця дорога взимку після того, як з’являються величезні снігові намети. Ні саньми тоді проїхати, ні возами перебратися. І лише людина, провалюючись у сніг, здатна здолати шлях.
Уже 20 років у будь-яку погоду долає 3-кілометрову відстань від Бубнова до Руснова завідуюча Руснівською початковою школою Алла Олександрівна Войтюк. Народилася вона у Бубнові у 1972 році в колгоспно-робітничій родині. Тато Олександр Миколайович трудився у колгоспі, а мама Галина Олексіївна працювала на будівництві. З 1987 по 1991 роки Алла навчалася в педагогічному училищі імені А.Кримського, заочно здобула диплом учителя української мови та літератури у Волинському державному університеті імені Лесі Українки. Загальний стаж роботи складає 25 років, з них 20 присвятила руснівським школярам.
-Руснівська початкова школа залишилась єдина на теренах Зимнівської ОТГ, - з помітним сумом каже Алла Олександрівна. – Проте у нас постійно не менше 10-ти дітей. Нині у школі навчається 13 учнів, а саме приміщення розраховане на 25 школярів. Наступного року піде у 1-й клас 11 дітей. Було у школі газове опалення. Тепер користуємося пічним. Дровами забезпечують батьки. Про торфобрикет подбав відділ освіти. У навчальному закладі є комп’ютер, тільки немає доступу до Інтернету.
Та за цими словами Алли Олександрівни все ж проступає завуальоване занепокоєння. Відчувається, що педагога хвилюють непрості проблеми, пов’язані з майбутнім сільських дітей.
-Початкова школа відмирає. Головні причини – це низький приріст населення і незадовільне сполучення. Але якщо не буде школи, то не буде і села. Я без перебільшення можу сказати, що сьогодні школа в селі – головний каталізатор єдності спільноти. На свята до школи приходять навіть сивочолі бабусі, для яких це чи не єдина можливість поспілкуватися з односельцями, помилуватися підростаючим поколінням. Ми проводимо цікаві та змістовні заходи, які ґрунтуються на історії села, його традиціях. Так дуже хвилюючим був проект «Руснівська липа». Росте в селі стара липа. Діти розпитували про неї у старожилів, користувалися добіркою, яку створила бібліотекар Євгенія Рокицька,- ділиться Алла Олександрівна. – Є ще один важливий момент, про який варто пам’ятати. Сільські діти люблять розваги. Вони ще не зіпсовані Інтернетом, а тому здоровіші і фізично, і морально. І в цьому перевага сільської школи. На жаль, останнім часом з’явилася тенденція до того, що доля людини, зокрема дитини, залежить від того, де вона народилася. Наче діти в Руснові чи в Бубнові не такі талановиті і творчі, як у великих перспективних селах. Та їх просто намагаються не помічати.
Талант і творчі здібності дитини для Алли Олександрівни особливо болюча тема, бо сама вона – натура обдарована, незмінний учасник художньої самодіяльності Бубнівського БК, гарно співає, декламує вірші, володіє акторськими здібностями. Неодноразово брала участь у фестивалі «Її величність жінка». У Алли Олександрівни чудова сім’я. Син Тарас і донька Соломія – гордість батьків. Тарас заочно навчається в Ужгородському національному університеті на економічному факультеті та стаціонарно здобуває диплом філософа у Братиславі в університеті імені Яна Коменського. Одночасно працює в американській компанії «Дел», двічі відвідував США. В Ужгородському університеті на відділенні словацької філології навчається і Соломія.
-Ви знаєте, - роздумує вчитель, - якщо дитина хоче вчитися, вона здобуде міцні знання і у сільській школі, якщо не хоче – не допоможе і престижний навчальний заклад. Звичайно, засади виховання дає сім’я. Далі, ставши дорослими, молоді люди вчаться у тих, хто їх оточує, але якщо родина їх спрямувала на правильний шлях, мають вчитися лише хорошого. Я не поважаю тих людей, які вихваляються родинами, а самі демонструють негативні риси характеру. Тут або сім’я недопрацювала, або нащадок ігнорує сімейні цінності, переймаючи від інших лише негативне. На щастя, у сільських сім’ях ще зберігаються високі моральні принципи виховання. Діти вчаться шанувати родину, працю, вчаться бути господарями на землі. В селі ще зберігається культ учителя, повага до педагога, а головне – відсутнє запобігання перед батьками-спонсорами. У моїй маленькій школі дуже хороший батьківський колектив. Батьки щиро вболівають за дітей, прагнуть, щоб їхнє дитинство у простій сільській школі пройшло не гірше, ніж у інших. Ми все намагаємося робити разом: учитель, батьки і діти. Не раз допомагав нам і керівник місцевого реабілітаційного центру Валерій Юрчук. Ми всі разом проводили акцію «Збери бандероль солдату».
Алла Олександрівна лише поверхово торкається теми безробіття, яке спіткає сільського вчителя, якщо закриють початкову школу. Набагато болючішою є доля дітей, а значить і українського села, генетичної пам’яті народу, його матеріальної та духовної культури.
А ви уявляєте село без школи і здібну, розумну дитину, яка не має змоги через бездоріжжя добратися до навчального закладу в сусідньому населеному пункті? І це у ХХІ столітті...
Антоніна Булавіна, с. Бубнів, Володимир-Волинський район

Розділ новин: 

Коментарі