Після чергування він віддав свій бронежилет бойовому товаришеві, а через декілька хвилин сам зазнав осколкових поранень…

Публікації

Аліна Джарига, с.Жовтневе, Володимир-Волинський район
Вересневий день був сонячним і погожим. У зелених садах с.Жовтневе тривожно шелестіло листя. Голосно бив церковний дзвін, сповіщаючи людей про трагічну звістку – смерть молодого героя Петра Сусваля. Всі дороги в той день вели до його оселі, а вулицями із сумними обличчями поспішали жінки у чорних пов’язках та чоловіки з квітами в руках. Неначе птахи, до рідного гніздечка Сусвалів злетілися їхні діти – рідні брати і сестри Петра з усієї України.
Повістка з військкомату у березні 2014 року вщент розрушила спокійне життя хлопця. Перед від’їздом на рівненський полігон його душа передчувала нещастя, бо ж невипадково юнак на околиці села сказав: «Простіть мені за все. Я, мабуть, звідти не повернуся».
З ранніх дитячих років усі пам’ятають Петра як щиру добру працьовиту дитину, що в усьому старалася допомагати хворим батькам: мамі Любові Трохимівні, яка є інвалідом І групи, і татові Остапу Васильовичу – інваліду ІІ групи з дитинства. Класний керівник хлопця Кузьмич Ліна Тарасівна згадує, що саме Петро разом із батьком зробили ремонт власного житла, звели надвірні споруди. Жінка наголошує на такій рисі характеру загиблого як відповідальність: «На нього можна було завжди в усьому покластися стосовно господарських питань. Тож недаремно Петра називали правою рукою директора у школі».
Умілим рукам хлопця в селі довелося переробити чимало: він орав, косив, садив, доглядав за господарством. Сусід Сусвалів розповідає: «Це настільки трудолюбива дитина, що від праці йому повилазили вени на ногах. Потрібно було робити операцію».
Найбільше Петро хотів створити власну сім’ю.
Перебуваючи у складі 51-ї ОМБр, Петро від самого початку АТО вміло застосовував свої військові знання та навички для захисту Батьківщини від агресора, незважаючи на постійний біль у зв’язку із захворюванням ніг.
24 серпня у День Незалежності бійці 51-ї окремої механізованої бригади поблизу м.Оленівка Донецької обл. зазнали рушійного удару з боку ворога. Нападник зливою «Граду» спочатку знищив майже всю військову техніку, розташовану навколо блокпосту, а потім колоною танків розгромив блокпост. Петро за мить до цього пекельного місива якраз здав чергування і віддав свій бронежилет бойовому побратимові. Через декілька хвилин його серце відмовлялося битися, стало неймовірно важко дихати і в грудях страшенно пекло – осколки скалічили тіло хлопця. Можливо, саме той щасливий бронежилет, яким він так щиро поділився, зміг би врятувати бійця від страшної смерті.
-Про небезпеку, яка нависла над Петром, ми дізналися із дзвінка сепаратистів, до яких під час обстрілу потрапили документи окремих бійців 51-ї ОМБр. Натякаючи на викуп, вони повідомили, що хлопець в полоні. Оскільки такі випадки в даній місцевості вже непоодинокі, то ми звернулися до відповідних інстанцій. Тільки після цього дізналися, що Петро важко поранений, – розповідає старший брат загиблого Микола.
Більше тижня лікарі Дніпропетровського військового госпіталю боролися за життя юного захисника України, але врятувати його не вдалося. Відвідати хлопця неодноразово приходили двоюрідні сестри, які мешкають у Дніпропетровську. Однак їхня турбота не змогла повернути брата до життя. Серце Петра Сусваля зупинилося 2 вересня 2014 року.
У ніч на 5-е вересня бездиханне тіло хлопця привезли на батьківщину. Допомоги від держави при цьому не було ніякої. На транспортування тіла додому та організацію похоронної процесії довелося збирати кошти усією громадою. Вшанувати пам’ять героя та провести його в останню путь зійшлося все село, з’їхалися родичі та близькі, прибули військовослужбовці 51-ї ОМБр, прийшли учні та студенти. Надзвичайно боляче сприйняла трагічну звістку мама бійця: напередодні поховання сина її підкосив інсульт, тому похоронну процесію супроводжувала карета швидкої допомоги.
Спілкуючись під час похорону з людьми, переважно односельчанами покійного, кореспондентам газети «Місто вечірнє» довелося зіткнутися з їхнім обуренням з приводу того, що, по-перше, в Україні все ще йде жорстока нерівна війна і гинуть ні в чому не винні молоді люди, а, по-друге, мобілізація до війська відбувається з порушенням юридичних і моральних норм. Хіба можна було мобілізувати на захист країни людину з венозним захворюванням обох ніг, на руках у якої двоє батьків-інвалідів?..
Народився Петро Сусваль 26 грудня 1990 року в с.Жовтневе у селянській багатодітній сім’ї, де був найменшою, шостою, дитиною. Навчався в ЗОШ І-ІІ ступенів у рідному селі. Отримавши свідоцтво про неповну загальну освіту, здобував фах в Оваднівському професійному ліцеї, після закінчення якого проходив службу в армії за контрактом у м.Володимирі-Волинському. Відслуживши неповних три роки, хлопець повернувся в рідне село, де займався сільськогосподарською працею до отримання повістки. Помер 2 вересня після важкого поранення в бою поблизу м.Донецька.

Розділ новин: 

Коментарі