«Під час одного з міських дійств ми змушені були ночувати у дощ під відкритим небом»

Розповідають колишній одесит Іван та його цивільна дружина Люба – мешканці невеликої хатини, зліпленої зі сміття на березі Луги, неподалік від зарічанського парку, де проживають в нелюдських умовах вже три з половиною роки.
Їх і цього разу, як і минулого року, «попросили» сховатися і «не мозолити» очі гостям та учасникам фестивалю. Вони й зараз побоюються, що після спілкування з журналістами їхнє житло можуть просто спалити або знести бульдозером. Правда, тепер у халупі з’явився ще третій мешканець, з місцевих – 24-річний Петро, який став «зайвим ротом» для своїх рідних.
У хатині на березі Луги нас із колегою зустріли Люба, яка назвалася нареченою Івана, та Петро. Жінка повідомила, що Іван на даний час перебуває в Заріччі, допомагає комусь по господарству. Погодилася провести нас до чоловіка. Поки йшли, Люба розповіла свою невеселу історію. Народилася вона в селі Острівок. Батьки померли, коли дівчина була ще малою, тож дитинство її пройшло в Іваничівській школі-інтернаті. В батьківській хаті проживає один із трьох її старших братів, яким мало діла до долі молодшої сестри. З Іваном вони познайомилися в парку, розговорилися, поділилися одне з одним наболілим, а потім вирішили жити разом.
-Ваня дуже добрий, роботящий, має золоті руки, турбується про мене, тому кращого чоловіка мені й не треба. Ми разом заробляємо собі на прожиття, допомагаючи людям з городами та іншими роботами на обійсті і в полі. От тільки щоб нам трохи допомогли з житлом, а Вані – зробити документи, хоча б тимчасові, - висловлює побажання жінка.
Івана ми застали за рубанням дров. Чоловік розповів, що йому 50 років і родом він з Одещини. Там у нього колись була дружина, троє діток. Чоловік працював трактористом, їздив на заробітки до Москви, звідки привозив непогані гроші, адже має роботящі та майстровиті руки. Щасливе життя для нього закінчилося після розлучення з дружиною. Тоді, не маючи куди подітися, Іван і погодився на пропозицію ромів, які роз’їжджають по всій Україні з дешевим крамом, попрацювати реалізатором того товару. Так 3,5 роки тому він і опинився у Володимирі. «Комерцією» Іван займався два роки, а потім «роботодавці», які обіцяли йому заплатити за роботу 8 тисяч гривень, зникли у невідомому напрямку, залишивши чоловіка в чужому місті майже без копійки в кишені й без документів. З відчаю і горя чоловік, як розповідає, поблукавши трохи вулицями, купив пляшку горілки і напився. Потім забрів на берег річки, де й вирішив тимчасово оселитися. Місцеві чоловіки, позносивши сюди старі дошки, фанеру, вікна, двері, допомогли йому зліпити з цього непотребу невелику халабуду, більше схожу на реквізит кіностудії, яка знімає фільм про безхатьків. А вже сам Іван змурував там і невелику плитку, яка не лише служить для приготування їжі, а й трохи зігріває взимку. Обзавівся він сяким-таким хатнім начинням та постіллю. Замість світла в хатині – свічки та ліхтарик, а воду її мешканці беруть в річці або з джерела в парку. Все господарство – виводок котів і рудий пес Найда, який гавкотом попередив господарів хатини про наш візит.
Померти від голоду їм не дають селяни, які забезпечують харчами на знак подяки за те, що ці люди ніколи не відмовляються від роботи, навіть найважчої. За цей час Іван непогано вивчив українську мову і по-справжньому полюбив цей край. За його словами, рідні нічого не знають про його нинішнє життя, як і про те, де він і що з ним. В чоловіка й досі немає паспорта, без якого він не може ні влаштуватися на роботу, ні кудись поїхати.
–Ми були б раді старій невеликій покинутій хатині в селі. Самі б її підрихтували, зробили б ремонт, але навіть боїмося про це говорити, оскільки землі в селі немає навіть для учасників бойових дій на сході. Також дуже хотілося б залишитися тут, у Заріччі. Село нам подобається, і люди хороші, - каже Іван.
-Я вже двічі зустрічався з цими людьми. Як вийду з відпустки, навідаюся до них ще раз. Постараюся також якось посприяти Іванові у виготовленні документів, переговорю з керівниками поліції та паспортного столу. Хоча до цього часу Іванові давно треба було б звернутися з цим питанням у відповідні служби, але він чомусь не дуже поспішав, - каже голова Зарічанської ОТГ Ігор Пальонка, до якого звертаюся з проханням якось допомогти мешканцям хатини з житлом та документами. – Ми готові також віднайти для цих людей вільну ділянку десь на околиці села, транспорт і допомогти перевезти туди їхню хатину разом з усіма пожитками, – обіцяє очільник громади. – Тим більше, що зарічанці хвалять цих людей і характеризують їх дуже позитивно.
Ксеня Лучко, м. Володимир-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі