Пам’ять преподобної Ксенії Римлянки

Публікації

Пам’ять праведникові буде вічна (Пс 111. 6).
24 січня за старим стилем і 6 лютого за новим Східна Церква вшановує святу преподобну Ксенію Римлянку.
Преподобна Ксенія (в миру Євсевія) жила у 5 столітті і була єдиною донькою римського сенатора. З дитинства перебуваючи в любові до Ісуса, з віком зрозуміла, що хоче віддати Йому своє життя. Коли Євсевія підросла, батьки знайшли їй нареченого і почали готуватись до весілля. Щоб уникнути шлюбу, вона тайком наважилась роздати все своє багатство нужденним і однієї ночі пішла з батьківського дому разом з двома відданими їй служницями.
Так прибули вони на малозаселений острів Коа, де, поселившись у невеличкому домі на окраїні місцини, почали вести життя, сповнене жертви та самозречення. Євсевія назвала себе Ксенією, тобто чужою, щоб ніхто не довідався, хто вона і звідки. Життя своє переселенки присвятили молитві та ділам на славу Божу. Але давалося їм це нелегко, через що вони просили у Бога допомоги.
Коли Євсевія за промислом Божим зустріла настоятеля монастиря святого апостола Андрія, який знаходився у місті Миласі, що в Кесарії, вона ублагала його взяти її разом із супутницями в Милас. Там вона купила землю, збудувала храм в ім’я святого Стефана і заснувала жіночий монастир. Невдовзі після цього єпископ Миласа Павло поставив Ксенію дияконисою, бачачи її доброчесне життя.
Свята Ксенія завжди всім поспішала на допомогу: для убогих була благодійницею, для скорботних – утішителькою, для грішних – наставницею. Їй вдалося досягти глибокого смирення: вона вважала себе гіршою та грішнішою за всіх. Своїм життям Ксенія чимало душ привела до спасіння.
Та служила на землі Богові св. Ксенія недовго. Відчувши, коли повинна була постати перед Творцем, скликала сестер, щоб попрощатися. Залишившись у церкві сама, довго стояла перед розп’яттям, перебуваючи у молитві з Богом. Та ось засяяло ясне світло – і з храму донісся приємний запах. Коли сестри увійшли всередину, то побачили її на землі мертвою. «Усі ж, зайшовши у церкву, бачили, що вона преставилася від тутешніх, і був плач і ридання велике вельми» (згідно з «Житієм святих» Димитрія Туптала). Господь покликав її по небесну нагороду 450 року по Різдві Христовому. Чоловіколюбець Бог, захотівши показати всім, що на землі потаєний був скарб, знамення на небі явив велике і пресвітле. Тоді над церквою з’явився у сяючому вінку блискучий хрест. Це чудо побачили жителі міста, єпископ Павло, та не розуміли, що трапилось, доки не почули від єпископа Павла слова: «Пані Ксенія преставилася, і через неї це знамення вінця».
Під час поховання св.Ксенії цей вінок з хрестом супроводжували гріб аж до місця, де поховали святу. Чимало хворих, доторкаючись до мощів святої, отримували зцілення. Незабаром померли і її служниці, які вірно служили Господу. Їх поховали біля святої Ксенії. Одна з них, відчуваючи свій кінець, розкрила тайну Ксенії, яка показала приклад благочестивого життя: покинувши все, пішла вслід за Творцем і Спасителем. І всі довідалися про невідоме життя нареченої Христової Ксенії. Так та преподобна угодила Богові, для світу ж була подорожньою, Неба ж – громадянкою. Зрима була у плоті, дорівнялася ангелам безплотним. Мала світ цей за ніщо, зберегла ж, як безцінний скарб, дівство своє непорочне. Уневістилася Христові любов’ю, увінчалася вірою і, чого сподівалася, те ж отримала, і радіє нині в оселі Жениха свого безсмертного. Молитвами ж своїми багато помагає вірним, не умертвила смерть її сили ані ж благодіянь її не обмежила: вона-бо багато доброчинств зробила Христа ради, заради неї і Христос велике милосердя нам являє.
о.Борис Наумчук, настоятель храму Архистратига Михаїла УПЦ КП, с.Верба

Розділ новин: 

Коментарі