Олександр Воробей мріяв встановити пам’ятник волонтерам. Давайте втілимо його мрію

Світлою людиною, шляхетною, чесною, уважним другом, найкращим сином і братом, люблячим батьком і чоловіком залишився в пам’яті рідних, друзів і знайомих Олександр Воробей, захисник Вітчизни, життя якого обірвалося 15 жовтня 2019 року. Мабуть, хлопчаки майбутніх поколінь жалкуватимуть, що не жили в одну епоху з такими людьми, яким був Олександр. Він втілив в собі кращі риси справжньої людини і справжнього українця.
Народився Олександр 1 березня 1970 року, у перший день весни прийшов у цей світ. Його життя нерозривно пов’язане з рідним Володимиром-Волинським. Навчався в середній школі №1, маючи хист до малювання, відвідував художню школу, закінчив Ковельське училище, де здобув спеціальність різьбяра по дереву. Після служби в армії працював у правоохоронних органах і одночасно здобув вищу юридичну освіту.
У тяжкий для України час не міг залишатися осторонь, перейшов на службу за контрактом в ЗСУ. У травні 2019 року був направлений на Луганщину, а 27 вересня при виконанні службових обов’язків травмував спину і голову. Лікували Олександра в госпіталях Харкова та Львова. Незважаючи на травми, не втрачав віру в життя, радо спілкувався з усіма, хто його відвідував, жартував. Здавалося, Олександр йшов на поправку, вже міг сидіти в кріслі, торкаючись ногами підлоги. 14 жовтня, коли країна вшановувала своїх захисників, під час телефонної розмови поділився з рідними враженнями від святкового концерту, який проходив у госпіталі.
А наступного ранку Олександр не відповідав на дзвінки батьків. Приблизно об 11 годині родині повідомили страшну звістку - Олександра не стало. Втратили дорогого сина батьки, коханого чоловіка - дружина і любимого татуся - дев’ятирічний син, чудову людину втратила Україна.
- Мій син любив людей, завжди був готовий прийти на допомогу всім, хто цього потребував, - розповідає мама Тамара Петрівна. - Він завжди цінував тих людей, які робили добрі справи. Його мрією було встановлення пам’ятника волонтерам, але не судилося моєму синові втілити цей задум.
Безумовно, задум Олександра втілять інші. Пам’ять про наших героїв не згасне. І ми вже чекаємо на тих осіб, хто готовий здійснити те, що не встиг Олександр Воробей
Редакція газети “Місто вечірнє” поділяє глибокий біль втрати родини Олександра Воробея і очікуємо добрих ініціатив від творчих земляків, хто готовий втілити в життя задум нашого незабутнього земляка.
Антоніна Булавіна, м. Володимр-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі