Самостійна Україна, а правильніше – її простий , звичайний люд,від початку своїх років поза совком в повній мірі відчув свободу у всьому – у волевиявленні, в висловленні думок, прийнятті і відмови від віросповідання, міграція до будь якої країни, підприємницькі хліба. І не було б так сумно, якби багато хто з українців, а особливо тих, хто досягнув владного олімпу, не переплутав свободу з принципом «що хочу те роблю». Звісно тепер не вдячна є справа висловлення невдоволення з будь-якого приводу, бо в країні війна, і кожному такому протестуючому одразу кажуть - не подобається, зброю в руки і на фронт. Воно то так, але як можна сказати це сільському жителю, який за спиною не з одним десятком прожитих років, який мусить у хліві і на полі «ішачити», а потім якихось 3,5,або ж 7 кілометрів топтати по болоті, або розбитій дорозі(якщо її так можна назвати) до міста, або до центральної садиби територіальної громади за продуктами, ліками, такими ж популярними соціальними послугами….а разом з ними і діти, яких через демографічну кризу у селі уже і не так багато лишилося. Як йому сказати – не ходи і не жалійся- йди воюй, там хлопцям ще гірше….?
Прийшов до редакції Олександр Петрович з села Фалемичі, з тої частини його,яке розкинулося з правої сторони луцької траси, ближче до Зимного. Каже, що втомився більше півроку шукати правди - говорив з посадовцями по телефону, ходив на прийоми до районних керівників і жалівся на перевізників, що «сплутали» свободу з тим, «що хочу то і роблю». Не їздять вони до села ні раз на день, ні два, ні тим більше три…Всі керівники обіцяли дорогу, автобус, а особливо мало бути добре після розміщення птахокомплексу біля села – золоті гори обіцяли. А вийшло, що живуть фалемичани як сироти: усім іншим по селах є автобуси, а вони мають бити ноги.
Олександр Петрович попросив написати про проблему автобусного сполучення і надрукувати у газеті, поширити в інтернеті - може хто з влади прочитає і не залишить без реагування, і спробують змусити перевізника дотримуватися умов виграного тендеру на перевезення людей у селі Фалемичах.
Коментарі