«Обізнану, ерудовану людину обманути не можна»

Мешканка Марії-Волі Інна Лісовська має власне бачення суспільних проблем.
Вона не політик, не соціолог, навіть не громадський діяч, але готова зробити все, що в її силах, аби змінити життя людей на краще. Для цього жінка вивчає законодавство, спілкується з людьми, аналізує ситуації. Саме така дещо незвична для наших днів гіперактивна позиція Інни Лісовської і зацікавила.
Пані Інна народилася 1969 року в місті Нововолинську у родині робітників. Говорити багато про своє дитинство та юність не воліє. Закінчила електромеханічний технікум, де здобула професію економіста, а затим розпочався довгий шлях самоосвіти. Останнє місце роботи – консультант німецького фінансового консалтингу.
Генетична любов до землі привела Інну Павлівну до маленького села Марія-Воля, де вона придбала будинок. Тут вирішила втілити в життя свою давню мрію – зайнятися біоземлеробством, відродити використання натуральних добрив, яке сприятиме відродженню ґрунтів.
Складні процеси, які відбуваються у суспільстві, весь час хвилювали Інну Павлівну. Маючи глибокий інтелект, вона розуміла: давня істина про те, що «народ має владу, на яку заслуговує»,  є справедливою. Отже, причина всіх негараздів передусім у самому народі, в його інертності, у спотвореному радянською ідеологією мисленні, які привели до антагонізму поглядів, низької громадянської свідомості та, як наслідок, бездіяльності. Особливо жінка відчула це, зіткнувшись із психологією і відповідно проблемами сільських жителів.
-Сімдесят років радянської влади не минули для нас даремно, - каже Інна  Лісовська. – Нас відучили мислити, аналізувати, робити висновки. Люди звикли, що їм хтось щось повинен зробити і дати. Ми всі забуваємо, що в кожній людині є частинка Бога і Господь кожного наділив талантом. Суспільна думка про те, що я такий, як і всі, є злочинною по відношенню як до себе, так і до свого ближнього, бо є дві найголовніші заповіді – любити Бога всім серцем і свого ближнього.
Слухаючи Інну Павлівну, чомусь пригадала давню притчу про голодного чоловіка, який не мав чим годувати сім’ю. Ставши на коліна, він благав у Бога послати йому риби. Раптом бідолаха почув голос, який велів іти в гущавину очеретів, і там чоловік несподівано побачив озерце. «А де ж риба?» - здивовано запитав. «Я тобі, голубе, вказав, де водиться багато риби, - пролунав голос із неба. – Ловити ти маєш сам».
-Це дуже мудра притча, - посміхається пані Інна. – Так, як кажуть британці, небеса допомагають тим, хто допомагає сам собі. Отож розв’язання всіх проблем у нашому суспільстві залежить від нас і полягає у зміні свідомості. Пасивне спостереження за життям, очікування того, що щось зміниться за помахом чарівної палички, – безглуздість. Мені часто люди зізнаються, що бояться проявляти ініціативу, бояться змін, тому що їх уже не раз обманювали. Але ніхто не ставить питання про те, чому це відбувається. Чому в Європі так не маніпулюють свідомістю людей, як в Україні? Відповідь проста: обізнану, ерудовану людину обманути не можна. Отож поки ми не піднімемо на належний рівень наш інтелект, у тому числі і суспільний, покращень не буде. Друга причина наших проблем – це страх. Як відомо, ми боїмося того, чого не знаємо. Якщо людина не може дослідити якесь питання самостійно, вона звертається до фахівця. Наші люди не знають елементарних законів. Незважаючи на це юристів у нас хоч греблю гати. Останнім часом у суспільстві процвітає відверте хамство, коли одні ставлять себе вище за інших. А хто знає, що з точки зору психології хамство – це не що інше як захисна реакція перед невідомістю, перед завтрашнім днем, перед судом Божим. Якщо людина кричить на іншу, значить їй страшно, Якщо люди взаємно кричать одне на одного, значить їм страшно обом. В цілому ми маємо суспільний страх. Людина, яка впевнена в собі, у своїй правоті, ніколи до хамства не опуститься. Вона завжди залишиться на рівні високої гідності.  Окремо хочу дати своє бачення відносин між людьми і владою. Наші люди, не знаючи законів, возвели осіб, які наділені (і тим же самим народом) владою, на п’єдестал богів. А насправді влада – це наші слуги, які повинні виконувати взяті на себе обов’язки, а не вирішувати долю народу по-своєму. Якщо, наприклад, сільськогосподарський підприємець орендує в людей землю, він зобов’язаний створювати сприятливі умови для життя цих людей, для розвитку села. Такі відносини прописані в Адміністративному кодексі України. Люди ж зайняли позицію рабського поклоніння сучасним «богам». Їм за їхню ж землю платять копійки, і вони мовчать, а якщо обурюються, то тихо.
Інна Лісовська мала намір провести ряд семінарських занять щодо відносин людей і влади, але з певних причин не змогла реалізувати свого бажання. Вона вважає, що сьогодні до послуг громад різні проекти, європейські гранти, які допоможуть у вирішенні проблем, змінять життя на краще. Але умова всіх проектів і грандів одна – має бути рішення громади. Народ повинен усвідомити, що 20 відсотків керівників служать для того, аби забезпечити гідний рівень життя 80% населення, а не навпаки.
-Наша сила – в єдності та взаєморозумінні. Сьогодні, коли українські воїни ціною життя відстоюють незалежність держави, прояви суспільної байдужості є неприпустимими. Якщо ми хочемо щось змінити, слід починати із себе. Наша земля буде квітнути тільки у наших руках.
Інна Лісовська – людина з багатогранними інтересами. Мама трьох дітей, бабуся двох онуків, вона багато читає, вишиває, а ще дуже любить тварин. Природу  сприймає як світлий світ Бога, як шматочок раю, залишений на цій землі, аби люди вчилися добра, мудрості та любові.
Звичайно, журналісти – люди неупереджені, які лише висвітлюють інформацію, власну думку наших респондентів. Якщо у когось із читачів інша позиція і ця людина бажає висловити свою думку, ми завжди раді вас вислухати.
Антоніна Булавіна, с. Марія-Воля, Володимир-Волинський район

Розділ новин: 

Коментарі