- життєвий шлях музиканта, який двічі рятував сім’ю від війни.
Від початку повномасштабного вторгнення талановитий музикант Юрій Бенгальський побував у лавах тероборони та згодом очолив Центр надання культурних послуг у Володимирі.
Нині дружина та дочка пана Юрія перебувають у безпеці в Ірландії, та до цього моменту родині довелося пройти довгий і часом небезпечний шлях.
Юрій Бенгальський сам родом із міста Жовті Води, що на Дніпропетровщині. Із самого дитинства він полюбив музику та практично усе своє життя присвятив творчості. Там він навчався у музичній школі, де освоїв гру на духових інструментах.
Згодом освіту здобув у музичному училищі в Кривому Розі, а потім переїхав у Донецьк для навчання у консерваторії. Там він познайомився зі своєю дружиною та став учасником відомих на весь світ оркестрів та гуртів.
Та коли в Україну прийшла війна у 2014 році молода сім’я покинула свій дім. Як розповідає пан Юрій, рідних доводилося вивозити з Донецька під обстрілами, щоб було досить небезпечно, і чоловік переживав за дружину і маленьку донечку.
- Ми переїхали жити в Бразилію, де проживала моя теща, - розповідає пан Юрій. - Там жили в місті Сан-Паулу, потім поруч із Аргентиною. Там я працював в оперному театрі і грав у джаз-бенді. Також був професором музики.
Так промайнули за кордоном два роки, допоки родина не повернулася на Батьківщину.
- Ми повернулися тому, що спосіб їхнього життя мені не подобався. І той рівень для моєї дитини був недостатнім, - каже Юрій.
Для подальшого проживання обрали Білу Церкву, що на Київщині. Там Юрій Бенгальський працював в драматичному театрі спочатку артистом оркестру, а згодом - диригентом. Як зазначає музикант, із культурою в нашій країні завжди були проблеми, тому через мале фінансування багатьом у той час затримували зарплату, тому довелося змінити вид діяльності і стати педагогом. Викладав пан Юрій у школах Києва, а також організував власну онлайн-школу, де й нині навчає дітей гри на духових та ударних інструментах.
До часів карантину через коронавірус його учні брали участь у різних конкурсах. Пізніше конкурси та фестивалі, як і заняття загалом, проходили онлайн через платформу “Зум”.
– У мене шестирічна дитина. Свою методику викладання розробив на основі особистого досвіду та професійних спостережень, враховуючи психологічні аспекти роботи. Для мене важливо, чи хоче навчатися грати і, головне, чи є в неї мотивація, адже тільки тоді вона буде не просто повторювати написані ноти, а грати своєю душею. Потрібно бути дуже обережним, тому що якщо проігнорувати навіть найменший нюанс, дитина не стане музикантом.
Коли ж почався повномасштабний наступ російських військ в Україну у лютому, родина переїхала одразу ж у Львів, де пан Юрій одразу вступив у лави територіальної оборони.
- Музиканту, та й будь-якій людині зовсім не важко переналаштуватися і стати на захист своєї країни, - запевняє пан Юрій. - Я був готовий робити все, що потрібно, стояти на блокпостах, адже для мене це було дуже важливо.
Уже на початку квітня Юрій Бенгальський опинився у Володимирі. Як розповідає музикант, мама одного із учнів запропонувала йому переїхати у наше місто та запропонувала безкоштовно пожити у їхній квартирі, на що чоловік погодився. Одразу ж після переїзду пан Юрій почав шукати заняття, щоб бути корисним для жителів громади, які його радо прийняли. Так опинився у місцевій музичній школі, де грав в оркестрі та навчав дітей. Також брав участь у багатьох благодійних концертах на допомогу ЗСУ, що й продовжує робити й надалі. У вересні Юрій отримав посаду директора Центру надання культурних послуг (колишній Районний будинок культури).
- Праця в культурі - це тяжко. До війни не виділялися кошти, а зараз тим більше, адже війна. Але як би не було важко в країні, люди завжди повертаються до культури, - каже пан Юрій. - Тому вважаю, що культуру необхідно підтримувати завжди, бо хто ж тоді буде повертати людей до нормального життя як не культура?
Як зазначає керівник ЦНКП, до культури необхідно долучати талановиту молодь, яка є у громаді. Адже часто таланти не помічають, а їх є досить багато серед молодих людей.
- Планую розвивати те, що вже зроблено у нашій громаді, адже тут є досить велика якісна база, на яку можна опиратися, і кваліфіковані спеціалісти, яким просто необхідно давати новий подих життя в культурі - каже пан Юрій. - у мене є певний свій досвід, і я б хотів його передати людям. Окрім цього я також щодня навчаюся від людей, з якими працюю. Вони мені дають щось для мене нове і це я пропускаю через себе і створюю щось інше. Цей обмін дуже класний.
За весь час творчого шляху пану Юрію довелося грати у багатьох гуртах, яких він навіть перелічити не може. Завдяки концертам Юрій побував не лише в різних куточках України, а й за її межами – Німеччиною, Скандинавськими країнами. Для цієї людини поїздка до Іраку запам’яталася особливо. У містах арабської країни він і його колеги виконували власну музику, а також виконали кілька сольних творів. Згадує, як музикантів там тепло приймала публіка. Втомлені роками війни місцеві люблять ходити на концерти, каже Юрій.
Усе своє життя Юрій Бенгальський присвятив музиці, але головне для нього - це дружина Марія та донечка Емма. Через війну двічі рятував рідних, переїжджаючи з місця на місце. Нині ж його сім’я перебуває за кордоном, проте радо підтримують чоловіка у його захопленнях і роботі на благо України та розвиток громади.
Олексій Біянов, м. Володимир
Коментарі