Є серед нас люди, які сповнені енергії добра, світла та позитиву і діляться цим з іншими людьми. До таких особистостей належить викладач педколеджу імені А.Кримського Леся Мартинюк. 25 травня в історичному музеї імені О.Дверницького відбулася мистецька зустріч з нею «Між трьома островами».
Усе добре у становленні кожної людини розпочинається з дитинства. Леся Георгіївна народилася у селі Горошова Тернопільської області. У цій місцевості протікає річка Дністер, а довкола села є три острови. Тож край дуже мальовничий і дівчинка Леся з малих літ прилучалася до краси. Допомагали їй в цьому мама Наталія, яка працювала бібліотекаркою, і тато Георгій Яківчук – майстер народної творчості і здібний коваль, який власним прикладом показував, що усе добре в житті досягається важкою працею. Татова мама, бабуся Марія, народила 12 дітей, але вижило лише семеро. Один із синів, Петро, загинув у катівні НКВС, і це стало болючою раною для усієї сім’ї… Визнання і успіху в житті досягнув батьків брат Авксентій Яківчук, дядько пані Лесі. Цей чоловік жив у Чернівцях, був відомим науковцем, фольклористом, етнографом, їздив по Україні, записував із уст старожилів українські народні пісні, перекази, легенди. Оскільки власних дітей не мав, то усю любов, знання і патріотизм намагався прищепити улюбленій племінниці, мав на неї великий вплив.
Малювати маленька Леся почала ще з 2-х років, мала товсті альбоми, у них зображувала тварин в українському народному одязі. Батьки помітили здібності дитини і зрозуміли, що їй треба вчитися, хоча не хотілося відпускати від себе старшу доньку, яка допомагала по господарству і навчала 4-х молодших братів.
Спочатку героїня нашої розповіді навчалася у Чернівецькій дитячій художній школі, у ній вчилися кращі з кращих. Із душевною теплотою художниця згадує свого вчителя Костянтина Гусєєва, з наставниками вона ходила на етюди, удосконалювала мистецтво малювання. Про неї навіть на Буковинському радіо розповідали. Згодом навчалася у Чернівецькому технічному училищі та Вітебському індустріальному технікумі. Після закінчення навчання їй пропонували роботу в Ризі, але жінка вирішила повернутися до України. Працювала викладачкою у Чернівецькому технічному училищі. То були 90-ті роки – час відродження незалежної України. Пані Леся перейнялася патріотичними ідеями, вступила до лав Української республіканської партії, була знайома з Левком Лук’яненком, входила до товариства «Просвіта». За таку активну патріотичну позицію дирекція училища натякнула, що їй треба звільнятися: у головах багатьох керівників ще був Радянський Союз.
Згодом вступила до Прикарпатського університету в Івано-Франківську. Невдовзі познайомилася з молодим художником Едуардом Дембровським з Володимира, вийшла за нього заміж і приїхала до нашого міста. Народилася донька Вікторія. Добрим словом згадує жінка про свою свекруху Емілію Дембровську, яка викладала вокал у педколеджі, мала абсолютний слух. Багато праці чоловікова мати вклала у виховання Вікторії, та й сприяла невістці у працевлаштуванні. У перші ж роки проживання у Володимирі молода майстриня познайомилася зі знаними володимирськими художниками Сергієм Литвинчуком, Олегом Дубенчуком, Зиновієм Михальчуком, Анатолієм Костюком і багато чого навчилася у них, бо вчитися і самовдосконалюватися – це девіз її життя.
Уже багато років Леся Георгіївна викладає живопис у педколеджі імені А.Кримського. У її житті є три умовних острови: викладання, живопис і писанкарство. У кожну з цих справ жінка вкладає часточку своєї душі, і тому є хороша віддача. Леся Георгіївна виховала багатьох талановитих митців, які досягнули успіхів у житті. Зокрема Олег Яриніч став відомим культурологом, Марія Голотюк удостоєна премії імені Йова Кондзелевича, а Марія Соболь проводить майстер-класи з писанкарства для переселенців у Польщі.
Як художниця пані Леся є учасницею пленерів у Польщі та в Україні. Вона перша у Володимирі створила студію «Писанки княжого граду», навчає студентів цього прадавнього українського мистецтва писанкарства, навчала розписувати писанки учнів і викладачів художньої школи.
Зустріч у музеї відбулася у щирій, дружній атмосфері. Цьому сприяла модератор заходу наукова співробітниця музею Ганна Доскоч. Були для художниці і музичні подарунки. Їх підготували молодий музикант з Лисичанська Віталій Алейко, який чудово виконав на скрипці мелодії Моцарта, та викладачі місцевої музичної школи Наталія Огороднійчук-старша і Наталія Огороднійчук-молодша. Їх зворушливі голоси не залишили байдужим нікого з присутніх у музеї в той день. Акомпанувала їм Ярослава Михальчук.
Привітати авторку виставки прийшли її колеги Валентина Залуніна, Алла Палій, Оксана Білик Алла Чернеченець, Ольга Гудим, Тетяна Токарєва, Олена Ковальчук, Оксана Брусь, а з вітальним словом звернувся заступник міського голови Андрій Гудим.
На картинах Лесі Мартинюк можна побачити маленьку затишну хатину у віддаленому селі, оточену буйними зеленими травами, і величавий Успенський собор у Володимирі, яскраві квіти і мальовничі лісові галявини. Ну а писанки, створені руками Лесі Георгіївни, – то справжні витвори мистецтва. Тож завітайте до музею, щоб побачити цю красу.
У всьому підтримує майстриню її чоловік пан Ігор Мартинюк, який і сам є здібним музикантом і також пише писанки.
Ось так із мистецтвом по життю крокує талановитий педагог Леся Мартинюк.
Кажуть, що краса врятує світ, тож Леся Георгіївна – справжня рятівниця, бо вона робить веселішими і яскравішими непрості будні для багатьох людей і отримує взамін заслужену шану і повагу.
Богдан Янович
Коментарі