Змістовними порадами як для школярів, так і для батьків щодо життя у стресових умовах ділиться практичний психолог НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №3-ліцей» Богдан Романюк.
Діти війни… Ще недавно ці слова асоціювалися у нас із нашими бабусями, із їхнім нелегким воєнним дитинством. Ми з болем розглядали фото, на яких діти 40-х повними жаху очима дивилися в небо, де летіли смертоносні «фокке-вульфи». Чи думали ми в ту мить, що прийде на нашу землю нове лихо і поряд з нами будуть тисячі дітей війни. Одні назавжди втратять тата й маму, інші разом із батьками опиняться далеко від рідної домівки.
До нашого міста доля привела дуже багато переселенців. Майже у всіх є дітки шкільного віку. Вони вже знають, що таке обстріли, пожежі, вибухи. Та життя триває. Діти переселенців долучилися до дистанційного навчання у школах Володимира. Разом із дирекцією на порозі навчального закладу цих діток зустрічають психологи. Вони відразу відчувають, як потрібно вплинути на дітей, чим заспокоїти, зацікавити.
Про нелегку і клопітку роботу з дітьми, які пережили страхи війни, нам розповів практичний психолог НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №3-ліцей» Богдан Романюк.
Богдан Володимирович ще у шкільні роки любив біологію і цікавився психологією. Після навчання у Володимир-Волинському коледжі здобував фах психолога у Волинському державному університеті, який закінчив у 2004 році. Відтоді працює у НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ст. №3-ліцей».
-У цілому в нас навчається 30 діток переселенців. Але ситуація змінюється, оскільки дітки їдуть далі, забирають документи, а інші прибувають. В основному приїжджі з Харкова, Одеси, навіть, як я помітив, повертаються до Володимира ті дітки, які виїхали раніше, переважно це діти військових. Ми не маємо інформації про те, чи саме ці діти потрапляли під обстріли, оскільки вони виїжджали заздалегідь, - розповідає Богдан Володимирович. – Ситуація склалася так, що навчання проходить у дистанційному режимі, а тому немає можливості з кожною дитиною поспілкуватися окремо. Із цими дітьми працюють учителі, які керуються нашими рекомендаціями. Діти відчувають страх, тривогу, боязнь за своє майбутнє. Вони пригнічені, але маю сказати, що тримаються досить гідно як для дітей. Вони намагаються не показувати страху чи паніки. Діти різні за віком – від 1-го класу до 11-го. Найбільше діток у початковій і середній ланках навчання.
Діти опинилися в незвичній обстановці, вони сумують за рідним домом, але розуміють, що не всі туди повернуться. Так хлопчик із Харкова вже бачив по телебаченню, що його школа розбита. На жаль, як дорослі, так і діти не впевнені в завтрашньому дні. І це є причиною постійної тривоги. На думку психолога, усі дієві методи (заспокоєння, переконування тощо) будуть безрезультатними, поки ситуація не визначиться.
-Учителі інформують психолога про стан дітей. Ми працюємо згідно з розкладом і в дистанційному режимі, - продовжує Богдан Романюк. – Якщо вмикається сирена, навчання припиняється. Усі діти підключені до сервісу «Classroom», у якому проводимо навчання. Оцінок учителі зараз не виставляють ні позитивних, ні негативних. До дітей переселенців ставлення максимально доброзичливе. Я раджу, щоб діти були оточені увагою, щоб частіше з ними спілкувалися однокласники. Ми не зважаємо на те, що не всі діти добре розмовляють українською. Наша мета: ці діти мають відчути, що тут вони свої, що вони на українській землі. Не всі мають підручники. Є діти, які навчалися за іншими програмами, але головне нині не стільки засвоїти якесь правило, як включити дитину в навчальну діяльність, дати їй можливість бути зайнятою, а також усвідомити, що спокійне життя ще повернеться. Саме це ми, психологи, намагаємося робити.
Не можна обійти увагою і те, що діти, які опинилися у зовсім інших умовах, не забезпечені комп’ютерами, ноутбуками, а тому мають труднощі з дистанційним навчанням.
-Тут мало що залежить від нас, - висвітлив свою позицію Богдан Володимирович. – Забезпечити дітей комп’ютерами чи смартфонами ми не маємо змоги, хоч учителі забезпечені всі. Учитель може прийти в школу і працювати з комп’ютером. Що стосується дітей, то ми їм пропонуємо працювати в різноманітних онлайн-класах. Також можна створювати групи у viber, у telegram, де дитина може отримати якесь повідомлення чи завдання. Зрештою вчитель безпосередньо дає дитині завдання.
А як щодо бажання вчитися? Чи є воно у діток, які до нас приїхали? Відповідь проста: діти є діти. Серед них є такі, які дуже хочуть оволодіти знаннями, а деякі зовсім цього не прагнуть. Але Богдан Володимирович зауважує:
-Усе-таки слід пам’ятати, що діти пережили стрес. А при великому стресі далеко не завжди є бажання вчитися, а у дорослого – працювати. Сильний стрес блокує нормальні процеси мислення. Позитивним є те, що нині багато дітей, які за кордоном, у Польщі, Італії, Чехії тощо, підключаються до нас і працюють. Тут належне треба віддати огидному коронавірусу, завдяки якому ми дуже добре налагодили систему дистанційного навчання. Слід врахувати, що побачити свого вчителя, своїх однокласників – це сильний мотиваційний момент. Однозначно високим залишається вплив батьків, ми надаємо рекомендації і їм. У нашому навчальному закладі створена лінія психологічної підтримки для дітей нашої школи. Ми у всіх чатах поширили номер, за яким наші діти можуть звертатися зі своїми проблемами. Переселенці поки що до нас не телефонували. Було досить багато дзвінків від місцевих батьків, як запитували, що робити, якщо дитина стривожена. Ця ситуація особливо важка для дітей, які мають підвищену тривожність. Якщо я вже працював з цією дитиною, то можу дати конкретну пораду. Хочу порекомендувати і загальні поради. Насамперед потрібно мати план дій. Необхідно знати, що потрібно робити, коли звучить сирена, що покласти в тривожну валізу. Не раджу не тільки дітям, а й дорослим весь час «гортати» у фейсбуці новини чи дивитися на екрані. Крім чергової порції стресу, це нічого не дає. Потрібно бути зайнятим, покликати на допомогу своє хобі. Дуже корисними є заняття, в яких задіяне мислення. Наприклад, гра в шахи. Але найголовніше, я на цьому наголошую, – це доброзичливе спілкування з живими людьми.
Антоніна Булавіна, м. Володимир
Коментарі