У його батьків помирали дітки. Старі люди порадили наступну дитину назвати батьковим чи маминим ім’ям. Так з’явився Карпо Карпович Голівець.
У мікрорайоні Володимира-Волинського, там, де перетинаються вулиці Рокицького, Нечуя-Левицького, Івана Богуна, Карпа Карповича Голівця знають майже всі. Це справжній патріот свого району, який постійно бореться за чистоту та порядок на одній із найгарніших околиць міста. Хтось його хвалить за таку активну позицію, хтось скептично називає непосидою, який навряд чого доб’ється, а, мабуть, є й такі, кому чоловік таки поперек горла. Та наше видання Карпо Карпович зацікавив як непересічна людина, товариський співрозмовник, жартівник, а ще вірний пам’яті батьків та дідів син і онук.
Карпо Голівець народився 3 січня 1950 року в селі Тишковичі Іваничівського району в сім’ї колгоспників Карпа Тимофійовича та Надії Петрівни. Дідусь по лінії матері, Петро Воробій, був поляком, а одружився з чешкою. Захопленням діда була пасіка. Разом із сусідом, який також був пасічником, чомусь мали звичку стригтися налисо. Це і стало їхньою трагедією. Коли розпочалася війна і в село вступили фашисти, то саме стрижки стали причиною того, що у двох друзях вороги побачили перевдягнутих радянських солдатів. Жодні переконання не допомогли, і пасічників розстріляли. У селі була влаштована страшна розправа над безневинними жителями. У хаті Воробіїв живцем згоріла паралізована бабуся. Осиротілі діти цієї сім’ї сховалися у лісі. Було дуже холодно. Голодні діти страждали, і тоді брат став підмовляти Надійку йти далі. Дівчинка відмовилася йти з рідної землі. Довелося пережити конфлікт між поляками та українцями. Після війни Надія розшукувала брата, але досі про його долю нічого не відомо. Згодом вийшла заміж за Карпа Голівця, стали разом працювати в колгоспі. Та не щастило молодій жінці з материнством. Помирали дітки, яких народжувала, і тоді люди порадили їй наступну дитину назвати іменем батька чи матері. Так і з’явився в родині Карпо Карпович, а за хрещеного взяли першу людину, яку зустріли, коли вийшли з дому. Потім Бог послав йому ще братика Івана.
Восьмирічну школу Карпо закінчував у селі Стара Лішня. Після цього продовжував навчання у Нововолинській школі №2, але вирішив перервати здобуття освіти і повернувся в село працювати в колгоспі. Через деякий час став навчатися на курсах трактористів-комбайнерів.
- Це був 1968 рік, час Празької весни, - пригадує Карпо Карпович. – Майже всіх чоловіків із села забрали на військову службу. Нас залишилось декілька молодих механізаторів. Отож усе лягло на наші плечі, і молоко вранці відвозити на завод, і жуків вечорами кропити. А в листопаді того ж року і про мене згадав військкомат: направили на курси водіїв. 13 квітня я отримав права, а у травні мене призвали на військову службу. Спочатку перебував, як казали тоді, «в учебці» у місті Бердичеві. Після цього вже у званні старшого сержанта мене перевели у Старокостянтинів. Мабуть, я вже тоді був занадто активним, любив порядок, а тому не зогледівся, як став заступником командира взводу. Де тільки не довелося мені побувати за роки армійської служби: і в Омську, і на Кубані, і в Казахстані. І ось нарешті 8 жовтня 1971 року прибули ми в Славуту, де наступного дня нам зачитали наказ про демобілізацію.15 жовтня я вже був удома.
Професія водія подобалась Карпові. Він звик до керма, до далеких доріг. А тому, демобілізувавшись, влаштувався в Нововолинський автопарк. У цей час одружився з дівчиною Аллою, яка була родом з Морозовичів. Та сімейне життя, незважаючи на народження двох синів, не складалося. Карпо Карпович працював на шахті, аби підтримати родину, але тріщина у відносинах із дружиною збільшувалась. Подружжя розлучилося, та доля подарувала чоловікові нове кохання в особі чорнявої володимирчанки Надії Іванівни. Її хата була збудована саме в тому місці на березі Луги, де подружжя Голівців мешкає і нині. Разом виростили двох доньок. Часто провідують батька і сини від першого шлюбу.
- Я став «зачухою», - усміхається Карпо Карпович. – Знаєте, що це таке? Завідувач чужого хазяйства. Перш, ніж одружитися, їздив до Надійки мотоциклом. Вулиця тут була в такому стані, що згадувати страшно. Калюжа на калюжі. Я, щоб проїхати, вистеляв калюжі палками. Ось тоді й народилося бажання боротися за культуру міста. Досі терпіти не можу, коли бачу недбальство людей у ставленні до вулиць, де вони живуть, до своїх кутків.
Обійстя родини Голівців вражає чистотою і порядком. Видно, що тут живуть хазяйновиті та працьовиті люди. Ще й Бог послав хорошого сусіда Ігоря Крощука, який власними руками викосив і почистив луг, що поряд з оселями, насадив молодих дерев.
На перший погляд біографія Карпа Карповича – звичайна історія, але саме вона формувала його характер, активну життєву позицію, непримиримість до будь-яких проявів байдужості, халатності, недбальства у ставленні до природи, до порядку на вулицях, до збереження життя на землі.
Антоніна Булавіна, м. Володимир-Волинський
Коментарі