Батьки продовжують виступати проти закриття шкіл у районі. Причин дати шанс на життя таким школам безліч. Усюди ці причини майже однакові, і батьки школярів готові відстоювати навчання своїх дітей у рідному селі. Хотячів – одне із таких сіл.
Людей на вулицях небагато – завершують збір урожаю. Для декого проблемно здати картоплю на місці, інші зайняті й не мають часу скаржитися. Та все ж є дещо, що непокоїть усіх жителів Хотячева. Це школа.
Власниця магазину «Берізка» Інна Вознюк хвилюється за свою дочку-третьокласницю. «Невже доведеться ходити в Устилуг? Узимку ж дороги замете, страшно відпускати дитину. А це ж їй треба звикнути до класу із 30-ти учнів», - каже жінка. За її словами, такої ж думки дотримуються чи не всі батьки в селі. «А як не буде вже сільради, то закриють і школу», - вважає Інна Вознюк. Вона також переконана, що для дитини навчатися в іншій школі, за 5 кілометрів від дому, важко. «На роботу доросла людина ще якось добереться, але це ж діти», - каже Інна.
Сім’я Долгонюків також не може спокійно стежити за тим, які зміни відбуваються в житті села. Це дружна родина фермерів-одноосібників, що складається з пані Ніни та пана Миколи, а також їхніх трьох дітей. Щоправда, зараз із батьками проживає тільки дочка Валентина, у якої двоє діток – Даринка і Михайлик. Її чоловік Василь з липня перебуває у зоні АТО. Інтерес цієї сім’ї до збереження сільської школи очевидний – Даринці 6 років і вона поповнює лави першокласників. Та боротьба за повноцінне життя завжди була у пріоритеті в родині Долгонюків. Дев’ятнадцять років тому мати Валентини Ніна була в числі тих, хто відстоював право на школу і дитячий садок у Хотячеві. «Усе розпочалося у 1994 році, коли піднялося питання про поділ колгоспу. Був хаос, та ми вирішили утворити сільраду. Це нам вдалося у 1995 році», - каже жінка. Пані Ніна розповідає, що школа і дитячий садок в Хотячеві функціонували у 70-х рр. Потім їх закрили. Однак, за її словами, у 95-му році в селі було близько 60-ти дітей, а тому потреба у школі стала очевидною. Тоді у Луцьк вирушила делегація, у складі якої була і Ніна Долгонюк. У результаті в село приїхала районна комісія, щоб розібратися у проблемі. «Коли вони побачили той жах, то таки повернули нам школу. Бідолашні діти були змушені добиратися у школу взимку по кучугурах», - розповідає жінка. Щойно відкрили школу, як закрили дитячий садок. Але тодішній сільський голова добився того, щоб і діяльність виховного закладу відновили. Пані Ніна чудово пам’ятає ті буремні події, оскільки була секретарем сільради після її утворення.
Щоб Хотячівська школа функціонувала, батьки працювали не покладаючи рук. За їхні кошти робилося чимало. Як кажуть у сім’ї Долгонюків, школу і зараз тримають батьки. Й готові продовжувати це робити, аби діти навчалися на місці. «Як згадаю, що син ходив в Устилуг пішки, три пари черевиків порвав, аж серце завмирає», - каже Ніна. Її син Михайло, який саме гостював у батьківській оселі, додає: «Зазвичай спочатку ще так-сяк пальне на шкільний автобус виділяють за державний кошт, а потім його дають батьки, аби їхню дитину завезли до школи».
Для того, щоб діти з Хотячева вчилися в Устилузькій школі, необхідно створити всі умови, вважають члени цієї сім’ї. Пані Ніна розповідає, що голова райдержадміністрації Наталія Василець порадила, щоб дітей з автобуса з ціллю безпеки зустрічали вчителі. Жінка вважає це абсурдом і називає ще безліч аргументів проти навчання у чужій школі. «Аби забрати дітей з навколишніх сіл, треба витратити купу часу. І о котрій же такій дитині доведеться встати?» - тривожиться Михайло.
У молодших школярів заняття закінчуються раніше, ніж у старшокласників. Це означає, що дитина може й кілька годин байдикувати, і це у кращому випадку. В гіршому – знайти собі небезпечні пригоди. Можливість морального тиску всередині учнівського колективу за те, що дитина з невеликого села, – також одна з причин, чому батьки проти закриття школи в рідному Хотячеві. «А ще дитина повертається зі школи відразу додому, а там бабуся, яка догляне, доки мама на роботі», - розповідає Валентина. Вона каже, що діти у садочку є, значить, потенційні школярі – також. А ось в Устилуг відпускати дитину і справді страшно: «Там як відбуватиметься запуск автівок на Польщу, то хіба хтось буде дивитися, що дитина перебігає дорогу?»
Загалом прогнози досить песимістичні: «У селі подейкують, що школу мали закрити вже цього року. Мовляв, ще у травні директор у промові прощалася з колективом», - розповідають Долгонюки. Та, схоже, батькам попрощатися куди важче. Валентина переконана, що головне – добитися від держави заробітних плат вчителям, а облаштування школи батьки по можливості візьмуть на себе. «У принципі саме так завжди було. І не тільки зі школою, але й із дитячим садочком», - каже вона. Останній, як стало зрозуміло зі слів жінки, перебуває у поганому стані. «Якби не батьки і самі працівники садочка, які власними силами декорують приміщення і підтримують його у більш-менш пристойному вигляді, то цього дошкільного закладу давно й не було б», - вважає Валентина. Вона розповідає про «слабкі» місця дитсадка в Хотячеві, такі як підлога в коридорі, що веде на кухню, вхідні двері, які на сподівання багатьох скоро замінять.
«Яка різниця, у якій школі навчатися? Нам щось втовкмачують про престиж, але знання випускника нашої школи рідко коли нижчі, ніж у випускника тієї ж Устилузької», - каже пані Ніна, яка вже одного разу брала участь у відстоюванні школи. Зараз ситуація важча, на її думку, оскільки ліквідують сільську раду. А чи буде Устилузька міська рада боротися за школу в Хотячеві – під питанням. «Немає сільради, школи, садка – немає села», - резюмують Долгонюки.
Аліна Зай, с.Хотячів, Володимир-Волинський район
Коментарі