У яку хвилину свого життя ти зустрінеш кохану людину, передбачити складно. Може, ви зустрінетеся поглядами у маршрутці, а можливо, ваші серця об’єднає фітнес-центр. Історія кохання Світлани і Вадима ще раз доводить, що все найпрекрасніше у житті відбувається спонтанно.
-Коли згадую, як ми познайомилися з Вадимом, емоції переповнюють. Ніби знову повертаюся в той день: я працюю керуючою у фітнес-центрі, а він приходить займатися, – розповідає Світлана. – Я ніколи не думала, що зможу закохатися з першого погляду. Але це сталося, я зрозуміла, що цей бородатий сильний і красивий чоловік – моя доля. Правда, Вадим ще про це не знав. Я вирішила діяти!
Раніше дівчина не займалася спортом, але, щоб частіше бачитися з Вадимом, стала ходити у зал регулярно. Вона забула про проблеми, турботи, втому, хотілося якомога більше часу проводити з ним разом, нехай і на відстані, хоч і невеликій. Як розповідає дівчина, їй шалено хотілося познайомитися з ним особисто. За збігом обставин Вадим виявився одним із тренерів, який працює у залі. Знайомство відбулося трохи ніяково, але її було не зупинити!
-Я закохалася, і це було чудово! Намагалася частіше показуватися йому на очі, а він завжди робив компліменти моїй зовнішності і фігурі, але, на жаль, нічого більше. Я вже подумала, що моя спортивно-любовна кар’єра добігає кінця, але одного вечора з незнайомого номера пролунав дзвінок.
Це був Вадим! Світлані хотілося стрибати від радості, але вона себе стримувала. Він серйозним голосом запросив дівчину в кіно. З кожним днем молоді люди проводили все більше часу разом: ходили на побачення, хлопець заїжджав у гості, готували вечері, дивилися фільми. Здавалося, що, крім них, у цьому світі більше нікого немає.
-Одного вечора я так міцно обійняла Вадима, що він вимовив фразу: «Ну що ти мене так обліпила, обліпиха моя. Я так тебе люблю!» Я почула найголовніші слова від своєї коханої людини! Ми не розлучалися більше ні на день, поки Вадим не поїхав по роботі в Білорусію на цілий місяць. Я ніколи не забуду цей вересень, проведений без нього. Такою самотньою і беззахисною я ще себе ніколи не почувала. Звичайно, ми щодня телефонували одне одному, але нам обом так не вистачало можливості обійнятися, подивитися в очі.
Коли Вадим повернувся, Світлана знову стала найщасливішою на землі. Так непомітно підкрався Новий рік. Закохані відзначили свято з родиною, а потім повернулися додому. Дівчина нічого не підозрювала, пішла у ванну, а в цей момент Вадим увімкнув гірлянди на ялинці. Вона швидко пірнула під ковдру, а він попросив її вимкнути ялинку.
-Мені не хотілося вилазити з-під теплої ковдри, - розповідає Світлана, - але Вадим продовжував наполегливо просити встати. Звичайно, мені нічого не залишилося, я встала з незадоволеним обличчям і пішла вимикати ялинку. І тут на одній з гілок побачила коробочку з каблучкою. Не пам’ятаю, що було далі, тому що хвиля емоцій мене захопила: сльози радості текли по моєму обличчю. Вадим підійшов до мене, взяв коробочку, поклав у долоні й тихенько запитав: «Ти станеш моєю дружиною?» Я міцно обійняла його і три рази сказала «Так!» Він одягнув мені каблучку – і це щастя просто неможливо описати словами.
Минула новорічна метушня, дні народження тоді ще майбутніх молодят, 14 лютого, і вони пішли подавати заяву у РАЦС. Почалася нервова, але в той же час приємна підготовка до головного дня в їхньому житті.
-Я ніколи не забуду, як довго вибирала весільну сукню. Переміряла їх багато, але всі були не ті. Знаєте, хотілося знайти плаття, одягнувши яке я могла б з упевненістю сказати: «Так, це плаття моєї мрії». Я тимчасово відклала пошуки і стала займатися іншими передвесільними справами, поки до нас в гості не приїхали бабуся з дідусем. Ми знову вирушили в рейд по салонах, знову переміряла безліч суконь. Я вже подумала, що знову нічого не знайду. І тут одягаю останню з вибраних для примірки суконь і розумію: це саме те, що я шукала! Коли вийшла з примірки, бабуся навіть заплакала. Саме весілля пройшло легко і приємно. Було п’яте серпня, одеське літо подарувало нам прекрасну погоду.
Світлана абсолютно не хвилювалася, поки мама Вадима не сказала, що час їхати у РАЦС. І тут наречена занервувала. В такому стані вона була, поки реєстратор не вимовила довгоочікувану фразу: «З цього моменту ви оголошуєтеся чоловіком і дружиною. Вам присуджується прізвище Кулькова». Потім хвилювання як рукою зняло, і молодята просто насолоджувалися своїм святом.
-Я зрозуміла, що найголовніше у житті – це любов, і завдяки Вадиму навчилася любити та відчула, що значить бути коханою.
Олексій Біянов, м. Нововолинськ – м. Одеса
Коментарі