«Наскільки реальна можливість введення миротворчої місії ООН в Україну, важко сказати»

Каже військовий комісар Нововолинського ОРВК підполковник Олександр Плужнік, який у 2004 році більше восьми місяців провів у складі українського миротворчого загону в Ліберії.
Особовий склад Збройних сил під прапором ООН часто проходить службу в найсуворіших і найгарячіших точках планети, щоденно стикаючись зі смертями, нестабільністю, захворюваннями і жорстокістю. Ці мужні чоловіки й жінки, які, ризикуючи власним життям і здоров’ям та виявляючи самовідданість, сприяють встановленню і підтриманню миру на землі, ліквідації воєн, ворожнечі та міжнародних і внутрішніх збройних конфліктів, забезпечуючи зміни в житті багатьох людей. Починаючи з 1992 року, участь у миротворчих операціях під егідою ООН, НАТО та інших міжнародних організацій беруть і українські військові. За цей період в гарячих точках побувало 37 тисяч наших земляків, 50 із них загинуло. Українські миротворці виконували покладену на них місію в багатьох країнах світу, зокрема і в Ліберії, де побував герой цієї публікації – військовий комісар Нововолинського об’єднаного районного військкомату підполковник Олександр Плужнік.
До п’яти років малий Олександр разом з батьками проживав у Росії, а потім родина Плужніків переїхала у містечко Смілу, що на Черкащині, звідки родом батько хлопця.
-Військових у нашому роду не було, але я з дитинства марив морем і дуже хотів стати моряком, як мій дядько. Та з кар’єрою моряка не склалося, тож вирішив стати офіцером. Після закінчення Одеського інституту сухопутних військ за спеціальністю «Бойове застосування стрілецьких підрозділів» мене спочатку направили на службу до Володимира-Волинського у 51-шу мотострілкову дивізію, яка згодом стала легендарною 51-ю окремою механізованою бригадою. Потім служив у Бродах. До складу українського контингенту миротворчої місії ООН в Ліберії, яка була створена 19 вересня 2003 року після закінчення п’ятирічної громадянської війни у цій африканській країні резолюцією Ради безпеки ООН для виконання досягнутої в Аккрі мирної угоди і недопущення розв’язання нових збройних конфліктів, я потрапив у 2004 році. Пробув там більше восьми місяців. Тоді Україна направила до Ліберії 14 вертольотів «Мі 24» та «Мі 8», а також 230 воїнів-миротворців 56-го окремого вертолітного загону. В миротворці я записався добровільно, наказами в гарячі точки не направляють, - посміхається мій співрозмовник. – Мене призначили командиром транспортного взводу із забезпечення польотів гелікоптерів «Мі 24». Воєнних дій на той час там уже не було, просто ввели надзвичайний стан, була комендантська година, вертольоти злітали в небо і контролювали ситуацію 24 години на добу. Поруч з нами несли службу шведи, іранці, нігерійці, ірландці, американці, росіяни та представники інших країн. Взагалі ж до складу місії увійшли близько 15 тисяч чоловік, включаючи миротворців, поліцейських, політичних радників та представників гуманітарних організацій. Військового контингенту там не було. Основним завданням місії стало налагодження мирного життя, роззброєння збройних угруповань і підтримка крихкого миру в Ліберії. площа якої не більша за територію Львівської області. Миротворці кожної країни виконували свої завдання. Одні супроводжували й перевозили в різні кінці країни місіонерів і медиків, охороняли їх, доставляли різноманітні вантажі та продовольство, інші виконували роль поліцейських та підтримували порядок на території всієї країни, на вертольотах прочісували джунглі й виловлювали учасників бандформувань, не давали їм можливості розв’язати нові заворушення тощо. Один з вертольотів обов’язково чергував біля представництва місії і в разі необхідності виконував нагальні завдання. Як до нас ставилося місцеве населення? Взагалі-то нормально. Ліберія, хоч і має великі запаси корисних копалин, зокрема, алмазів, – бідна країна. В основному її населяють потомки колишніх чорношкірих рабів з Америки. П’ятирічна війна повністю зруйнувала її економіку, житловий фонд, в країні панували хаос, розруха і голод. Населення там, я би сказав, в основному виживає завдяки жебракуванню, випрошуючи милостиню в американців та представників інших країн. Наскільки, на мою думку як військового, є реальним введення миротворчої місії в Україну і чи можна в такому випадку говорити про закінчення війни на сході? Гадаю, це дуже б допомогло, бо не можуть вести п’ятий рік війну, маючи таку бойову виучку, людський потенціал і таке озброєння прості шахтарі чи металурги, як нам це стараються показати. Тож, якби в Україну ввели миротворців, вони закрили б державний кордон, не допускаючи сюди потоків озброєння та людських ресурсів. Правильно спланована та проведена миротворча місія могла б покласти край війні. Навіть за умов мінімальної політичної підтримки місії з боку Росії та України, за наявності достатніх військових та невійськових ресурсів миротворці здатні створити всі необхідні умови для припинення військових дій та відновлення миру на Донбасі. Хоча знайти спільну мову з лідерами так званих «ДНР» та «ЛНР» буде особливо складно, зважаючи на те, що припинення конфлікту означатиме завершення їхньої «політичної кар’єри». Але наскільки це реально, мені важко сказати. Варто взяти до уваги й те, що будь-яку місію в регіоні необхідно буде узгоджувати зі всіма постійними членами Ради безпеки ООН, в якій Росія володіє правом вето.
Валентина Савчук, м. Нововолинськ

Розділ новин: 

Коментарі