«Наші іграшки - це радість, яку ми бачимо в людських очах»

Так кажуть Галина Реброва і її донька Даша, переселенки з Донбасу, які виготовляють чудові ляльки.

У кожного з нас є своє розуміння малої і великої батьківщини. Велика Вітчизна – це ціла країна, на території якої ми живемо. Мала – це власне той край, де народилися і зростали.

Для Даші Ребрової малою батьківщиною доля обрала Луганщину. Саме в Луганську у 1991 році вона народилась. Закінчивши школу, дівчинка навчалася в культосвітньому училищі, де здобула фах оператора комп’ютерного набору. Та працювати за професієюспеціальністю довго не довелося.

В кінці серпня 2014 року Даша переїхала в Київ, де вже проживали її мама та брат. Переселенців поселили в пансіонат. Даша не залишалася байдужою до подій, що відбувалися на її малій батьківщині. Вона здружилася з волонтерами, а потім сама возила українським військовим продукти і одяг.

- Я знаю, що Україна – це моя земля. Іншої країни у мене не може бути, - говорить дівчина, відповідаючи на питання про те, чому зробила вибір на користь України.

Обставини склалися так, що сім’я Ребрових переїхала до Володимира-Волинського. Старовинне місто зачарувало Дашу. Дівчина відчула приплив енергії. Особливо приємно здивували люди: привітні, добрі, щирі. Викликали захоплення чисті вулиці, їх сучасний дизайн.

Згодом дівчина влаштувалася барменом у кафе «Люкке». Саме там ми і познайомились. Ароматна кава, яку запропонувала Даша, виявилась надзвичайно смачною. Напевно, дівчина готувала її зі всією теплотою серця. Проте, судячи з чисельних відвідувачів, які весь час підходили до вікна роздачі, кава в «Люкке» дійсно особлива. Та справжнє відкриття було попереду. Виявляється, Володимир ще й розбудив в родині Ребрових наснагу до творчості. Обоє – Даша та її мама Галина Олександрівна – захопилися виготовленням іграшок. В умілих руках майстринь народжуються смішні карапузики, кумедні пташенята, забавні клоуни, доброзичливі фантастичні істоти, які до вподоби як малечі, так і дорослим. Кожного разу, коли майстрині беруться до роботи, вони вигадують нових істот, які кличуть нас знову в дитинство, в країну мрій та фантазій.

- У нашої родини завжди був потяг до творчості, - розповідає Даша, - але не завжди були можливості. Лише переїхавши до Володимира - Волинського, ми захопилися іграшками. Матеріалами для виготовлення в основному служить фетр, фліс, камеран. У мами машинка вже старенька, а тому дрібні деталі обшиваємо руками. Головні персонажі, яких ми створюємо, це ляльки, звірятка, герої казок. Звичайно, робота копітка, та в творчості ми відчуваємо великий душевний підйом. Ми відчуваємо себе потрібними цій землі, цим людям, цьому затишному, майже казковому місту. Я люблю роздавати наші іграшки як сувеніри на свята, особливо на Новий рік. Дуже подобається бачити радість в людських очах. Це так приємно- дарувати людям радість. Виготовляємо також іграшки на замовлення. І все ж не можу втриматися від запитання, чи не збирається Даша в майбутньому повернутися на малу батьківщину.

- Загадувати ризиковано, бо, як каже прислів’я, «Ніколи не кажи «ніколи»». Звичайно, сумую за Луганськом, адже там народилася, зростала, навчалася. Але навряд чи туди повернусь, бо це в психологічному та моральному плані вже зовсім інше місто. Мені добре у Володимирі і маю намір тут залишитися. Даша легко переходить з російської на українську мову і запевняє, що мовних проблем з відвідувачами у неї не виникає. Правда, класику любить читати в оригіналі, тому що переклад на російську чи польську «Реве та стогне Дніпр широкий» це вже не зовсім Шевченко.

- Взагалі, мовне питання стало основною причиною конфлікту на Сході, хоч насправді такого питання не було. На Луганщині завжди розмовляли як українською, так і російською мовами і всі жили мирно. Отож особисто для мене проблеми мови не існує. Якщо відвідувачів не хвилює те, що я інколи користуюся російською, значить, люди мене розуміють. У свою чергу я розумію їх, якщо вони просять звертатися до них державною мовою. Та найголовніше в цій розповіді є те, що люди знайшли себе у нашому місті, полюбили його і своїми чудовими іграшками створюють хороший настрій новим знайомим. Так і має бути, бо ми всі діти однієї землі, однієї країни. Антоніна Булавіна, м. Володимир-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі