Сором’язливо посміхаються фельдшери Олена Кліцук та Марія Гнідець із сіл Рогожани та Ізов Володимир-Волинського району.
У цих жінок – різні долі, різні характери й уподобання, але одне спільне покликання – рятувати людей від усіляких недуг, а інколи просто підбадьорити когось добрим словом. Олена Вікторівна 17 років завідує ФАПом у селі Рогожани, а її односельчанка Марія Степанівна вже 13 років лікує селян в Ізові.
Олена, або як її звуть рідні та друзі – Альона, народилася у багатонаціональній родині кадрового офіцера, ветерана ЗСУ уродженця Донбасу Віктора Мокійчука і вчительки російської мови та літератури Ангеліни Хасматуліної, родове коріння якої слід шукати на кордоні між Росією та Монголією в далекому Забайкаллі.
-Я вперше побачила світ у німецькому місті Шверін, де в той час служив батько, до чотирьох років прожила у місті Вістлер, а потім тата перевели до Володимира-Волинського. Військовій службі він віддав майже 30 років. До речі, мій старший брат Віктор зустрів свою долю, саме завдячуючи вашій газеті: зі своєю коханою Наталею він познайомився, прочитавши оголошення у службі знайомств. Тепер він із дружиною та сином проживає в Нововолинську. Сестра Світлана з сім’єю мешкає на батьківщині тата, на Донеччині, - посміхається Олена. – Там же проживає і моя бабуся, яка, незважаючи на те, що більшість населення Донбасу – російськомовне, вже життя розмовляє правильною українською мовою. І ніхто ніколи з нею через це не ворогував.
Після закінчення Ківерцівського медучилища у 1998 році 18-річна Альона Мокійчук приїхала працювати в Рогожани, взявши на юні плечі відповідальність за здоров’я понад трьох сотень жителів. Її відразу ж призначили завідувачкою ФАПу. Спочатку, як зізнається, їй було важкувато, доводилося інколи шукати допомоги і поради у більш досвідчених колег, але усе владналося і робота стала приносити задоволення. Спочатку дівчина думала, що згодом знайде собі роботу в місті, але життя внесло у її плани свої корективи – вона закохалася. Серце Альони підкорив сільський красень – молодий слюсар колгоспу Віталій Кліцук. Як і Олена, юнак теж народився в інтернаціональній сім’ї. Батько його – рогожанець, а мати – росіянка казахського походження. Через рік молодята побралися. Зараз Віталій та Олена – щасливі батьки трьох діток: старший син Олександр закінчує одинадцятий клас, донька Аня навчається у восьмому класі, а найменший Юрчик – другокласник.
Мама двох синів – 16–річного Віталія та 7-річного Дем’яна – Марія Степанівна зі своїм чоловіком священиком Миколою Гнідцем приїхала в Рогожани із Львівської області. Отець Микола опікується душами парафіян у храмах сіл Рогожани та Фалемичі, а його дружина щоранку в будь-яку погоду поспішає до сусіднього Ізова, де на її допомогу завжди розраховують півтори сотні місцевих жителів. Переважна більшість із них – люди поважного віку. Є багато одиноких і престарілих, а нещодавно народилося немовля.
-Роботи для медика завжди вистачає, - розповідає Марія Степанівна. – Комусь треба зміряти тиск, комусь зробити укол, приглянути за лежачими, провідати маленьких діток, а інколи просто вислухати і підбадьорити добрим словом. Якщо гарна суха погода, то до місця роботи я зазвичай добираюся велосипедом, хоча й він часто ламається. Значно гірше восени та взимку, коли кілька днів ллє дощ або ж світу білого не видно за хурделицею. Тоді доводиться добиратися на роботу і додому по коліна в багнюці або борсатися по пояс у кучугурах. Правда, інколи чоловік підвозить мене машиною, але взимку не раз дороги позамітає так, що автомобіль не проїде. От і долаю відстань пішки. Та й що поробиш – робота є робота, а ми давали клятву Гіппократа. До того ж я вже звикла. Приємно чути слова вдячності від людей, яким хоч чимось допоможеш у біді. А люди у нас дуже хороші, - посміхається пані Марія.
-Ми з Марією не лише добрі подруги, а й куми, тому часто у разі потреби приходимо одна одній на допомогу, - додає Олена. – У Рогожанах зараз проживає більше 350 людей, є біля 70 дітей. Четверо з них – дітки до року, яких щоразу треба провідати, оглянути, зважити, зробити щеплення і т.д. Мені допомагають у роботі молодша медсестра Наталія Дрозд і санітарка Наталія Самойліч. Раз на місяць, а то й частіше, до нас у ФАП навідується з районної лікарні сімейний лікар Тетяна Пахольчук, яка оглядає хворих і в разі необхідності направляє їх на лікування у стаціонар.
Що стосується забезпечення обох сільських ФАПів медикаментами, то, як розповідають мої співрозмовниці, у них завжди є все необхідне для надання першої невідкладної допомоги. Медикаменти їм регулярно постачає устилузька аптека. Номери їхніх мобільних телефонів є практично у всіх жителів, тож у будь-який час доби вони на зв’язку. У практиці обох медиків бувало немало випадків, коли вчасно надана ними допомога рятувала людські життя.
Нещодавно вони стали ініціаторами збору овочів для хворих Володимир-Волинського ТМО. Також неодноразово збирали і передавали нововолинським волонтерам продукти та подарунки для воїнів, які воюють на сході.
-Люди пекли хліб, пироги, коржики, печеню, варили холодець, голубці та інші страви, несли консервацію, сало, ковбаси. Дехто навіть ображався, якщо у нього не взяли хоча б піввідерця картоплі, - розповідають Олена Вікторівна та Марія Степанівна, проводжаючи мене до хвіртки.
Ксеня Лучко, с.Рогожини – с.Ізов, Володимир-Волинський район
Коментарі