«Мої погляди на освіту як громадської особи і матері мають розбіжності»

Каже спеціаліст гуманітарного відділу Зимнівської сільради і голова батьківського комітету Льотничівської ЗОШ Олена Гус.
Ось і знову новий навчальний рік постукав у двері, а перший дзвінок покликав за парти. Мабуть, не менше за школярів хвилюються батьки. Їхні емоції мають як позитивний, так і негативний характер, бо поруч зі святковим настроєм постають і численні проблеми. А якщо мама двох дітей за освітою педагог і значну частину життя присвятила школі, а нині займається проблемами великої територіальної громади? Що вона відчуває? Які емоції переважають?
Олена Гус народилася 1984 року в селянській родині у Поничеві, навчалася в Льотничівській школі, закінчила відділення початкової освіти у педагогічному коледжі. Зуміла пані Олена здобути дві вищі освіти. Першу – вчителя початкових класів – отримала ще у Волинському держуніверситеті, а другу кваліфікацію «Облік та аудит» – вже у Східноєвропейському університеті. 11 років жінка працювала педагогом-організатором, а згодом – заступником з виховної роботи Льотничівської ЗОШ. Нині Олена Петрівна – спеціаліст гуманітарного відділу Зимнівської сільської ради. Відділ, в якому вона працює, і є відповідальним за освіту та культуру у Зимнівській об’єднаній територіальній громаді. Та є в Олени Гус ще інші обов’язки, обов’язки мами. Вона виховує двох дітей – п’ятикласницю Яну і третьокласника Дмитрика. Діти – найголовніше у житті Олени Петрівни, і не лише свої. Вона очолює батьківський комітет школи. За словами жінки, комітет засідає 4-6 разів на рік, а то й більше. До нього входять батьки-активісти з кожного класу. В основному вони вирішують питання ремонту. Користуючись нагодою, Олена Петрівна як голова батьківського комітету висловлює вдячність спонсорам, які надавали допомогу школі: Ігорю Павловському, Анатолію Литвину, Миколі Юнаку та іншим.
Людина, яка займає в територіальній громаді відповідальну посаду, і жінка-мати: яким Олена Гус бачить нинішній стан освіти в Україні, зокрема, у нашому районі.
-Мої погляди на освіту як громадської особи і матері мають розбіжності, - щиро зізнається Олена Петрівна. – І в першому, і в другому випадках є свої плюси і мінуси. Спочатку поясню свою позицію як спеціаліста гуманітарного відділу. Добрим є те, що нам вдалося зберегти дві початкові школи – у Руснові та Володимирівці. Ми маємо можливість там частіше бувати, вивчати їхні потреби, чого практично не було при попередньому керівництві. Початкові школи вважалися дочірніми по відношенню до центральних шкіл, і ними дуже рідко цікавилися відділи освіти. Найбільшим плюсом є те, що ми створюємо свій методичний кабінет, в який входитимуть всі педагоги громади. Наш методичний кабінет очолюватиме Юрій Матвіюк, котрий має великий досвід методичної роботи. Крім того, у нас багато проектів, які фінансуватимуться у пропорції 50 на 50 з державного бюджету та бюджету громади. Вже на 30 проектів є кошти. Щодо проблем, то їх, звичайно, вистачає. Я думаю, що ці проблеми краще вирішувати, ніж про них говорити.
А ось як у мами в Олени Петрівни в очах з’явилася тривога.
- Найболючіше питання – підручники. Минулого року діти навчалися без підручників. Важко було і учням, і вчителям. Роздруковували матеріали з Інтернету, а це ж скільки витрачалося часу та нервів. Нині на 8-й клас є лише замовлення на підручники, а коли будуть самі підручники, невідомо. А діти вже з 1-го вересня мають отримувати знання. Друга проблема – програми. Вони постійно змінюються, і наступні складніші за попередні. Це дуже важке навантаження на дітей. Комп’ютери більше заважають, ніж допомагають. Уявіть собі, що у класних кімнатах, які обладнані комп’ютерами, діти більше сидять в Інтернеті, на тих сайтах, які їх цікавлять, ніж слухають вчителя. Та все ж є успіхи. І найголовніший з них – діти мають можливість навчатися у школах і отримувати знання. Батьки докладають значних зусиль, наймають репетиторів, дбають, щоб діти були забезпечені необхідним приладдям, вчасно вчили уроки, відвідували різноманітні секції та гуртки. І, звичайно, в пошані залишається праця педагога. Молоді люди не бояться цієї професії і вступають до педагогічних закладів. А якщо в країні є освіта, значить, є і майбутнє.
Антоніна Булавіна с. Поничів Володимир-Волинський район

Розділ новин: 

Коментарі