Маленька Марія-Воля відзначає своє 110-річчя

Публікації

Офіційно перша згадка про волинське село Марію-Волю відноситься до 1905 року. Саме з цієї дати мешканці села ведуть відлік своєї історії. Та насправді історичне коріння Марії-Волі сягає глибокої давнини, пам’ять про яку бережуть лише перекази та легенди.
Серед горбистих ланів, що оточують Марію-Волю, наче шкіра велетенського звіра, розпластався ліс. Місцями він майже впритул підбирається до присадибних ділянок. Ліс – візитна картка села, оскільки в даній місцевості це найбільший лісовий масив, а урочище Кошманка – улюблене місце відпочинку місцевих жителів. Із правого боку масиву темніє гай, відомий під назвою Замчище. За переказами, у древні часи тут був замок, залишки якого знайшов історик та краєзнавець Володимир Завірюха. В замку за часів монголо-татарської навали проживала прекрасна княгиня Марія, яка добровільно пішла в полон до хана, аби врятувати своїх людей. Звідси нібито і походить назва села, але у найстарішої жительки Марії-Волі Софії Процюк є своя версія.
-Я гадаю, що княгиня Марія – це просто гарна легенда. Про замок я також чула, але чи був він насправді, не знаю. Пам’ятаю тільки, що на Замчищі були схрони вояків УПА, - каже жінка. – Щодо назви села, то старші люди казали таке. У 19 столітті жив тут пан, який мав двох доньок – Марію та Софію. Марія після смерті батька успадкувала село, а селян-кріпаків відпустила на волю. Ось чому село і назвали на її честь. Поруч з Марією-Волею було ще село Уланівка. Там проводили навчання польські улани. Згодом жителі роз’їхалися з Уланівки і село зникло.
Згідно з архівними даними, в кінці 30-х років минулого століття населення Марії-Волі становило приблизно 200 чоловік, серед яких переважали поляки та євреї. Під час гітлерівської окупації в селі розігралася кривава драма. Були розстріляні майже всі єврейські та польські сім’ї. В 1945-1946 роках в Марію-Волю переселилися українці із-за Бугу, і саме вони започаткували нову історію села. Сьогодні вже їхні нащадки вважаються корінними жителями Марії-Волі. В селі проживали ветерани та учасники Другої світової війни, але всі вони вже відійшли у вічність. Житель села Анатолій Захарчук воював в Афганістані. Нині він - щасливий багатодітний батько, разом з дружиною Ольгою виростив 6 дітей. Естафету старшого покоління підхопили молоді герої. Марія-Воля благословила на службу в зону АТО трьох своїх синів – братів Андрія та Вадима Онишкевичів і Віталія Новосада.
Повоєнна історія Марії-Волі тісно пов’язана з колгоспним життям. В селі були тваринницькі ферми, діяв клуб, магазин, початкова школа, яку закрили в 60-ті роки. В 90-х роках село газифікували, заасфальтували центральну вулицю. Та найгострішою проблемою залишалась віддаленість села від районного центру. Для того щоб добратися до центральної траси, жителям доводилося долати приблизно 10-кілометрову відстань. Вже за часів незалежності в село налагодили маршрутні рейси, але це задоволення не тривало довго. Мабуть, саме віддаленість села, а також поступова ліквідація закладів культури та освіти привели до того, що з Марії-Волі виїхала молодь. Сьогодні в Марії-Волі налічується 36 дворів. Фактично їх менше, оскільки господарі похилого віку проживають з дітьми та внуками в інших населених пунктах і лише зрідка навідуються до рідної домівки. Як хороші сусідки, туляться одна до одної добротні сучасні садиби. Хоч довга вулиця, над якою мріють явори, здається нескінченною, але там далі вже немає села. Між охайних осель сиротливо виглядають запущені подвір’я зі старенькими хатинами, які дивляться у світ темними вікнами, наче сумними очима.
А жінки у Марії-Волі чомусь рано стають вдовами. Передчасно овдовіла Любов Шевчук, сама поставила на ноги 6-х дітей. Сорокарічною красунею втратила чоловіка Марія Дмитрук, та й уже не знала жіночого щастя, лише жила материнським. Сивими горлицями відраховують літа самотності Ольга Януш та Віра Міщук. Сьогодні найстарша подружня пара в селі – Віра та Петро Новосади. Це ще далеко не старі люди. Петро Петрович свого часу брав участь у чехословацьких подіях, нині гордиться сином Віталієм – учасником АТО.
Та все ж маленька Марія-Воля з упевненістю дивиться в завтрашній день, бо в селі є діти. Їх зовсім небагато, всього шестеро, але саме на них покладають односельчани свої надії. Вони вірять, що їхнє село житиме. А ще мешканці Марії-Волі завжди відзначалися згуртованістю і здруженістю. В біді та в радості вони разом.
Над селом сердито гуркоче грім. Важкі краплини дощу падають на буйну травневу зелень. Та жителі Марії-Волі щасливо усміхаються. Цей весняний дощ напоїть засіяну землю. А вродить нива – триватиме життя. Місцева поетеса Тетяна Дмитрук ніжно голубить бузковий цвіт і натхненно читає:
Розкинулось село моє рідне,
Таке гостинне, радісне, привітне,
Там найпершим сонце соловей стрічає,
Найдзвінкіше в полі жайвір там співає.
Антоніна Булавіна, с.Марія-Воля, Володимир-Волинський район

Розділ новин: 

Коментарі