Волинський край здавна славився видатними діячами історії, культури та мистецтва. Серед них двоє людей, які народилися на Волині, але стали знаменитими в Україні та за кордоном. Йдеться про Агатангела Кримського і Лесю Українку. Цих обох геніїв об'єднувала Волинь – тут вони, прожили певну частину життя, згадували про наш край у своїх творах. Агатангел народився у Володимирі, Леся Українка у Новограді-Волинському.
Поетична спадщина Лесі Українки – унікальна, вона не втрачає актуальності й в наш час, на її слова написані пісні композиторами, творчість нашої геніальної землячки дає натхнення художникам, народним умільцям, композиторам, краєзнавцям. Такий же великий внесок у розвиток української та світової культури зробив Агатангел Кримський. Він був знавцем понад 60 іноземних мов, ученим-сходознавцем, істориком, літературознавцем, етнографом, філателістом, одним з організаторів Академії Наук України.
Листування видатних людей дає можливість зрозуміти їх внутрішній світ, становлення особистості, особливості життя і творчості. Зокрема, дослідниця Валентина Прокіп (Савчук) про Лесю Українку і її листування написала так:
«Листування поетеси сповнене міркуванням надзвичайно ерудованої жінки – і щодо найвагоміших загальнолюдських проблем початку 20 століття і щодо питання суспільного та політичного життя українців. Багато тут і цікавих подробиць, що стосуються її перекладацької та етнографічної роботи, а також співпраці з українськими та закордонними періодичними виданнями. А листи до близьких – найточніший приватний життєпис поетеси, де виявляється її незмінна шляхетна турбота про родину».
Листування Лесі Українки й Агатангела Кримського збереглося частково. Перша зустріч Агатангела і Лесі відбулася у Києві в театрі «Бергоньє». Про цю зустріч А. Кримський писав, маючи уже 70 років: «Обидва ми дуже зніяковіли та тільки після нагадування Олени Пчілки подали одне одному руки. Ми були близькими друзями протягом багатьох років, до останнього дня життя Лесі Українки. Вона довіряла мені свої твори раніше, ніж їх друкувати». Серед громадськості поширена думка, що Агатангел був закоханий у Лесю, але без відповіді з її сторони. У листах про це не сказано, але чимало листів було втрачено у будинку Кримського у Звенигородці - ними розпалювали груби… Уже після того, як учений був засланий у Казахстан….
Про свою дружбу з Кримським Леся написала в одному з листів до нього:
«Чим справді я могла собі заслужити таку прихильність? Невже Вам могли так припасти до серця мої вірші, коли Вам відкрите ціле море світової поезії, адже в ньому всі мої друковані та недруковані думи та мрії мусять зникнути, мов крапля води дощової!»
Леся й Агатангел, листуючись, обговорювали твори один одного, намагалися дати об'єктивну оцінку цим творам. В одному з листів у 1905 році Леся Українка висловлює свою думку про роман Кримського «Андрій Лаговський», який вона в той час прочитала. Роман, по суті, автобіографічний, але автор це заперечував. Поетеса писала: «Малюючи фігуру Вашого професора Ви зробили його професором математики формально, бо таких математиків, щоб знали всякі мови, лінгвістику і фольклор, щось то світ не видав…»
У листі від 27 січня 1906 року Леся розповідає колезі про створення нею поеми в «Катакомбах», яку вона присвятила шановному побратимові Агатангелу Кримському. В поемі йдеться про перші християнські общини: «Тепер ще дещо про мої катакомби. Я дуже рада, що ви їх уподобали. А тепер ся річ буде Вашою і мені се радісно, бо я так хотіла». Леся роздумує про життя перших християн, їй не подобається те, що у Євангелії людей називають рабами Божими. Адже людина повинна бути вільною як духовно, так і фізично.
Леся Українка активно займалася організацією просвітницького руху у Києві, вона просила в ученого, щоб він подарував для бібліотеки« Просвіти» свої твори: «Чи не будете ласкаві подарувати нам для бібліотеки Ваші твори та видання? Наша мета зробити нашу бібліотеку настільки багатою і розмаїтою, щоб українець, перебуваючи в Києві, не потребував ходити по чужих бібліотеках. Хочеться вірити, що Україна зробить це для себе.»
Досить цікавим є лист від 24 травня 1912 року, у ньому наша землячка роздумує над різними історичними темами та просить свого колегу допомогти їй у пошуку історичних першоджерел : «Гнітить мене моя необразованість у рідній історії, розуміється, елементарні відомості я маю, дещо читала, але першоджерел, літописів зовсім мало куштувала і через те не знаю стилю і пахощів давніх епох. Мені здається, що якби я сама прочитала Волинську Літопись, то я б сама прочитала чого мені бракує у сучасних істориків, а потім би сказала таке, чого ще не казали інші поети. Але я не маю ніякої змоги хоч трохи образовуватися, якщо Ви мені не поможете». Яке прагнення до самоосвіти! І це написала жінка яка знала 12 мов!
У тому ж таки листі авторка пише про свій найвідоміший твір – «Лісову пісню»: «Лісову Пісню мою Ви либонь уже читали. Я маю за неї багато компліментів, як ще ні за яку річ не мала. Чи то значить, що вона справді чогось варта, чи тільки того, що доступна – не знаю. Чую, що хотять її ставити на сцені, але що з того вийде?»
З того ж таки листа можемо дізнатися про важкий стан здоров'я нашої геніальної землячки, але при цьому вона продовжувала творити, написала «Дон Жуан», взялася писати «Камінного господаря».
Леся Українка сама роздумувала над своїм творчим доробком, над сенсом свого буття і призначенням на життєвому шляху: «Ох, я починаю боятися за себе, щось я дуже розписалася останнього часу! Чи ж можна так витримати в моїх літах, з моїм здоров'ям?»
Леся Українка розмірковувала над життєвими труднощами, які їй випали та з якими вона боролася: «Одна моя знайома, людина дуже нещасливого життя, так відповідала на дивування приятелів з її одваги у прийманні всякого нещастя: «А де це написано, що я повинна бути щаслива?» Хіба ж се не мудро мовлено? Зрештою життя моє не було убогим. І сором мені було б плакатися на нього. Жінка - як кішка, як не кинь – все на лапи стане…»
У кожному рядку цієї жінки відчувається сила її духу, незламність, душевний гарт: «Нащо думати про катастрофи, дорогий товаришу?». Над нами всіма вони висять, та щастя, що ми не знаємо коли вони впадуть».
Як зазначала дослідниця творчості поетеси Наталія Пушкар, всі Косачі вели активне листування. Тільки в Лесі Українки було понад 70 адресатів, з якими вона листувалася постійно.
Таким чином, листування Лесі Українки та Агатангела Кримського – це зразок листування двох геніїв, які жили у важкі часи, коли виявлення любові до України було справою не простою, проте ці велети духу і думки любили свій рідний край і залишили по собі потужну творчу спадщину, яка уславила їх імена на віки.
Богдан Янович, науковий співробітник історичного музею імені Омеляна Дверницького.
Коментарі