«Лікар попереджав, що ця дитина принесе нам страждання, але ми не могли повірити»

На справжнє пекло перетворив життя Зої та Івана Сайчуків улюблений син Сергій, довівши матір до передчасної смерті, а батька вигнав з хати.

«Я – християнка і не підійму руку на свою дитину»
7 січня минула річниця з дня смерті чудової людини, талановитого педагога, наставника вчителів іноземної мови Зої Володимирівни Сайчук. Дівчина з простої багатодітної родини, вона отримала свого часу диплом вчителя іноземної мови, все життя присвятила навчанню і вихованню дітей, довгі роки працювала в Суходільській школі, де користувалася заслуженим авторитетом в колег і учнів. Зоя Володимирівна очолювала методичне об’єднання вчителів іноземної мови району, була незмінною порадницею педагогів. Колеги брали приклад з неї не тільки як з учителя, а як із жінки, захоплювалися її вродою, жіночністю, елегантністю, переймали стиль одягу і тонке мистецтво макіяжу. Зоя Володимирівна ніколи не приховувала своїх відносин з чоловіком Іваном Івановичем, Як дружина, вона почувалася дуже щасливою. «Ви ж знаєте, дівчата, який хороший мій Іван», - не раз у відвертих розмовах ділилася вона. Разом виховали двох синів – Ігоря та Сергія. Але, напевно, лише дуже близькі люди знали, що творилося в душі Зої Володимирівни. Як люблячу маму її не можна назвати дуже щасливою.
Шлюб з Іваном Івановичем Сайчуком був не першим в житті Зої Володимирівни. Про першого чоловіка Михайла Дубового вона ніколи не згадувала. Зате пишалася сином Ігорем, який знайшов свою дорогу в житті та працював в Чехії, де проживає і нині. У шлюбі з Іваном Сайчуком народилася донечка, яка у вісім місяців померла. Для батьків це був величезний стрес, і саме в цей час Зоя Володимирівна знову завагітніла.
-Лікар, до якого моя дружина звернулася у зв’язку з вагітністю, радив їй зробити аборт. Він попереджав, що дитина, зачата в стані стресу, принесе страждання, але ми не могли повірити. Зоя відповіла: «Я – християнка і не підійму руку на свою дитину. Моя мама виростила стільки дітей, скільки Бог послав, і я вирощу», - розповідає Іван Сайчук.
Вона народила Сергія. Це був 1983 рік. Із світлини, яка була зроблена того далеко року, дивляться щасливі батьки – усміхнена мати і батько, який нарешті тримає на руках свого рідного сина. Чи міг тоді знати Іван Іванович, на що перетворить його старість цей єдиний довгоочікуваний син?
Носити біль в собі дуже важко, особливо жінці, й іноді Зоя Володимирівна скаржилась на те, що син Сергій приносить їй багато клопотів, що він неслухняний, впертий, зарозумілий. Та це був початок сімейної драми…
Завжди підтягнута, енергійна, бадьора, Зоя Володимирівна почала якось раптово старіти, скаржилася на проблеми зі здоров’ям. Декілька років тому її надовго прикував до лікарняного ліжка інфаркт, а згодом автору цих рядків довелося зустріти Зою Володимирівну в коридорах ТМО. Її важко було впізнати. Зоя Володимирівна лікувалася разом з чоловіком, якого вразив інсульт, а вдома залишилася маленька внучка Даринка, яку батьки-п’яниці (мається на увазі Сергій та його дружина) кинули на руки хворих батьків.
«За що мені так? - бідкалася Зоя Володимирівна. – Я ж завжди намагалася робити людям добро».
Це була остання наша зустріч. На початку 2017 року Зої Володимирівни не стало…

«Я для синочка електричний капкан приготував, щоб його струмом шарахнуло»
Коли Іван Сайчук завітав до редакції «Міста вечірнього», я не відразу його впізнала. Ще недавно рожевощокий, міцний в плечах, майстер з ремонту телевізорів, він перетворився на сивочолу худу людину. Відчувалося, що після перенесеного інсульту йому важко говорити, обривається нитка пам’яті, губляться імена і дати. Та все ж він розповів, якою драмою через єдиного сина стало його життя.
-Після смерті дружини Сергій зовсім знахабнів і став виганяти мене з хати. Довелося перебратися до своєї майстерні, влітку там можна було жити, а взимку умови жахливі. Я собакам позаздрив, які хоч якусь домівку мають. Про них господарі турбуються, а мене рідний син з хати вигнав.
Тривале лікування (а Іван Іванович є інвалідом ІІ групи) змусило покинути домівку на деякий час. Коли Сайчук повернувся додому, виявилось, що син його пограбував. Зник телевізор «Грюндіг», холодильник «Норд», пральна машина «Зануссі», електрична м’ясорубка, все металеве і керамічне кухонне начиння, дорогий посуд, а також одяг та взуття покійної дружини.
Після розлучення з першою дружиною син Сергій привів до батьківської хати жінку ромської національності, яка регулярно запрошувала до оселі своїх співплемінників. Саме після їхніх відвідин стали зникати цінні речі. Ця жінка обіцяла взяти під опіку 9-річну онучку Сайчуків, та, як вияснила служба у справах дітей, насправді Алла ніде не працює, гуляє, пиячить. У неї власних 7 дітей, але вона позбавлена материнських прав.
-Ми з покійною Зоєю все для сина робили, нічого не шкодували, - пригадує Іван Іванович. – Особливо Зоя його любила, балувала. Я ж, навпаки, хотів, щоб він мужчиною виріс, труднощів не боявся, а він з 14 років курив, крав, створював проблеми з поліцією.
Заставши хату обкраденою, Іван Сайчук відразу написав заяву в поліцію. Був складений протокол, але слідство не проводилось і в письмовій відповіді сказано, що відсутні підстави для відкриття справи. Зоя Володимирівна, яка успадкувала будинок від батьків, склала заповіт на користь двох синів – Ігоря та Сергія.
Нещасний батько не міг спокійно дивитися, як син розпорядився майном матері. Іван Іванович пробував поставити сина на місце, та у відповідь отримав удар в обличчя. Зробила зауваження Сергієві сусідка – і їй дісталося від важкої руки Сайчука-молодшого. Поліція на заяву сусідки не відреагувала. Біля 60-ти заяв у різноманітні інстанції написав Іван Сайчук, та відповіді просто вражають своєю схожістю. Підтекст всюди один: «Немає підстав для розгляду справи».
Та найбільшим болем є внучка. Спочатку суд позбавив Сергія та його дружину батьківських прав і дівчинка жила в реабілітаційному центрі, та оскільки Сергій зумів розжалобити суддів, рішення було відмінено. І нині Даринка росте в сім’ї батька. Що її чекає там, можна тільки уявити. Зрештою, син вигнав батька з хати...
Але тиждень тому Сергій з дружиною перебрався в інше місце проживання й Іван Іванович зміг повернутися до своєї хати. Що ж він там застав? Насамперед в будинку було відключено газ, оскільки за опалення ніхто не платив. Виплативши частину боргу зі своєї пенсії, Іван Іванович відновив діяльність газової плити, на якій може приготувати собі страву. А ось опалення відновити не вдалось, оскільки син познімав і «загнав» усі батареї та котел. Тепло лише в спальні, хоч Сергій на зло батькові розбив вікно. Завдяки настоятелю костелу святих Іоакима та Анни отцю Лешеку пан Іван має електричний обігрівач. Але на що перетворилася оселя, яку так дбайливо доглядала Зоя Володимирівна! Порожньо в шафах. Порожні полиці для книг. На стінах подерті шпалери і місцями обсипалася штукатурка, оголивши зубища цегли. У ванній кімнаті, де зазвичай панувала ідеальна чистота, вражає антисанітарія. Жерло вулкана нагадує почорнілий унітаз.
-А Ви скажіть, як жінка, господиня може довести до такого стану плиту? – Іван Іванович показує на почорнілу газову плитку, яку не торкалися миючі засоби та щітка. – Уявіть, якби це все зараз побачила Зоя!
Та найбільше вражає те, що через вітальню протягнутий дріт, який знаходиться під напругою. Господар завчасно попереджує про небезпеку.
-Це я для синочка електричний капкан приготував, щоб його струмом шарахнуло, якщо надумає знову заявитися, - пояснює Іван Іванович.
Стає страшно. Син довів батька до такого відчаю, що останній готовий покарати його смертю. І це єдиного сина… того сина, якого мама свого часу не відважилася позбутися.
-Мені боляче, дуже боляче, - зізнається Іван Іванович, - але вже не знаю, як далі жити. Невістка погрожувала, що отруїть мене, як і покійну матір. У мене вже підозри зародилися, чи дійсно Зоя від хвороби померла. Що мені робити? Як дожити?
Тож як жити батькові, який фактично втратив єдиного сина? З пасинком Ігорем Іван Іванович стосунків не підтримує. Єдину надію покладає на онуку покійної дружини, яка вийшла заміж за громадянина Франції. Та поки що це лише надія. А як жити далі?
Антоніна Булавіна, м. Володимир-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі