Ми, люди, часто цікавимося життям видатних співвітчизників. Ім’я Олекандра Цинкаловського поступово повертається до рідної Волині. Його наукову спадщину досліджують вчені-історики.
Яким же був відомий краєзнавець як людина? Які почуття переповнювали його душу? Про це ми дізналися зі спогадів його племінниці Наталії Назарівни Грабарчук-Цинкаловської та з листів самого історика, які його племінниця передала до фондів Володимир-Волинського історичного музею.
Люди науки – особливі. Вони бачать життя по-іншому, по-особливому. Зрештою, левову частку свого життя вони кладуть на вівтар науки. Олександр Цинкаловський – професор, археолог, уродженець Володимира-Волинського. Він ґрунтовно досліджував історію Волині. Пішки обійшов понад дві з половиною тисячі населених пунктів. Це теж любов, ба, навіть пристрасть! Але до науки.
Зі спогадів племінниці вченого дізнаємося, що незважаючи на високе звання, він міг однаково просто розмовляти як з професором, так і з дитиною. Життєвим кредо науковця були слова: «Людина має три лиха – старість, хвороби і неохайність. Якщо з першим боротися неможливо, з другим – частково, то охайним слід бути завжди».
Чоловік справді приваблював усіх, хто його знав, своєю шляхетністю і вишуканістю, які перейняв від таких же пращурів: прабабусі фон Вольф - німецької письменниці, дідуся Павла Нітецького – польського дворянина і краєзнавця - і батька - Миколи Цинкаловського, чиновника, фінансиста високого рангу.
З точки зору сучасної людини, Цинкаловський одружився пізно – у 30 років. Шляхетного пана не могла не помітити Регіна Жашкевич. Із нею вчений познайомився у місті Кременці на Тернопіллі, де працював директором краєзнавчого музею у 30-х роках 20 століття.
Раїса (Регіна) Жашкевич походила з роду духовенства. Згодом її батько працював бухгалтером. Неминучі переслідування з боку радянської влади змусили подружжя Цинкаловських виїхати до Польщі. Як виявилося, назавжди. У Кракові подружжя працювало, але й тужило за Україною.
Про взаємостосунки у сім’ї можна дізнатися із листів до володимирської родини. У них пані Регіна ласкаво називала чоловіка Олеком (як і в житті), себе ж називала Рена.
Почуття були великими, якщо у роки війни, втікаючи із палаючої варшавської квартири, Регіна допомагала рятувати чоловікові як найбільшу цінність не гроші, а рукописи його наукових праць. Як же сильно треба любити судженого, аби поділяти його погляди та долю і вгорі, і в радості!
У часи Варшавського повстання Цинкаловським довелося їсти… білий взуттєвий крем, аби вижити…
У листі від 25 січня 1977р. Регіна з великим піклуванням пише про самопочуття чоловіка. Одночасно розповідає про професійну діяльність коханого: «Жаль, що головної праці Олека не видано, яка має значення для майбутніх поколінь як невичерпний матеріал з минулого (йдеться про словник «Стара Волинь і Волинське Полісся, виданий вже по смерті автора).
Не секрет, що багато жінок не лише не люблять слухати про футбол, бокс та інші уподобання своєї другої половини, а навіть не цікавляться службовими справами. А це так важливо для взаєморозуміння!
Археологія – справа життя О.Цинкаловського, а ще ж нумізматика, топоніміка, сакральна архітектура і багато інших галузей знань! У багатьох листах жінка з непідробною увагою розповідає про справи чоловіка. Тепло відгукувалася дружина Цинкаловського про приїзд Лариси Крушельницької, про насолоду чоловіка від інтелектуального спілкування з нею: «Приходила дуже цікава і симпатична археолог зі Львова Лариса Крушельницька. Це дуже цікава жінка (колишній директор Львівської бібліотекиім. В. Стефаника НАНУ). Олеку дуже приємно спілкуватися в її товаристві на теми, які його цікавлять. Вона теж робила розкопки на Волині. Вона два тижні була у справах у Кракові, приходила до нас щодня, як своя, і залишила по собі добрі спогади». З листів дізнаємося, що Цинкаловські були усюди разом - і в санаторії, і за містом, і на відпочинку. «Ми знаходимося на лікуванні у санаторії в Бещадах… Добре, що нас вислали разом на лікування, бо я не могла би залишити Олека самого вдома… Він почуває себе непогано, але потребує догляду…» ( лист від 25.10.1977р).
Кажуть, якщо люди живуть довго разом, то вони стають спорідненими душами. Внутрішня гармонія, краса, шляхетність – ось що було притаманне їхнім стосункам. І знову турбота про здоров’я чоловіка: «Розпочалися холоди, і в Олека болить рука» (лист від 23.10.1976р.) «Ми якось тримаємося. Олек перед святами застудився, кашляв. Я порекомендувала йому полежати кілька днів, і він одужав». «У нашому віці – не головне добре їсти, а дуже важливий відпочинок, спокій і свіже повітря» (лист від 17.09.1976р.). Які мудрі слова! І як мало людині треба від життя! Свята простота! Чи ж залишилися нині такі люди?
Регіна догляділа свого чоловіка до смерті (помер він у 1984р.), а потім і сама знайшла вічний спочинок (у 1994р.) поряд із ним на православному Вольському цвинтарі у Варшаві.
Богдан Янович, науковий співробітник історичного музею
Коментарі