Невигойною раною в серці стала загибель друга, якого сам поховав в Дігтеві.
Друзі-волонтери називають пана Олександра Веселкою. І це дійсно людина, в серці якої різними барвами райдуги розквітають найкращі людські якості. Проста і відкрита вдача цієї людини розкривається навіть у телефонній розмові, під час якої ми мали змогу ближче познайомитися і поспілкуватися.
Олександр Веселий народився 30 листопада 1980 року в місті Дніпродзержинську (нині перейменовано на Кам'янське). Після школи навчався в місцевому ПТУ, де отримав фах водія-автослюсаря. Доля завела пана Олександра на Волинь, де він одружився, став батьком чотирьох дітей. Нині подружжя мешкає в селі Дігтів, де мають власну садибу. Та найважливішою віхою свого життя Олександр вважає своє присвячення Богові, яке ознаменувалося приєднанням до релігійної громади християн-п’ятидесятників. Саме засадами християнської любові керувався він у своїй подальшій діяльності волонтера.
- Я почав діяти з першого дня вторгнення ворога на нашу землю, - розповідає пан Олександр. – Тоді на кордоні було безліч людей. Я взяв три літри чаю, купив ковбаси й інші продукти та роздавав жінкам і дітям на кордоні. Окрім того, заспокоював їх, втішав, розповідав про Ісуса Христа, на якого слід покладатися у скрутні часи. На той час я працював на нововолинському підприємстві «Євродах», яким керував Олександр Фіцаюк. Відразу з початку війни він пішов у тероборону, а до мене звернулися з проханням попросити у шефа буса, щоб відвезти у Миколаїв гуманітарну допомогу. На той час у Миколаєві йшли важкі бої. Люди ховалися, де тільки могли. У церкві нашої конфесії також був підвал, де зібралося чимало людей. Ми майже не спали, вивантажували продукти та інші речі, які привезли, вивозили в першу чергу діток. Також тих, хто мав бажання виїхати за кордон, відвозили до перетину кордону. Доводилося їздити двічі, а той тричі на тиждень. Так тривало 2 місяці.
А ворог шаленів. Ситуація напружувалася на сході. Саме під Лисичанськом, куди став прямувати наш волонтер, служив його друг Вадим Іванов. Він також був зі східної України родом, та залишився сиротою і опинився на Волині. Загибель друга стала особистим горем для Олександра Веселого. Він привіз прах героя у Дігтів, де і поховав.
Оскільки в Олександра Фіцаюка виникли проблеми зі здоров’ям, його звільнили з територіальної оборони, і він став допомагати товаришеві. Почали їздити туди, де служили земляки, знайомі і друзі. Покровськ, Костянтинівна, Бахмут – майже по всій лінії фронту знають Олександра Веселого і його побратимів. 3000 кілометрів шляху довелося подолати за цей час, шляху під обстрілами, шляху по бездоріжжю, аби доставити необхідне для наших захисників. Крім того, Олександр Веселий виконує ще й обов’язки капелана, підтримує українських воїнів зі щирою молитвою і словом Божим.
Тісна співпраця встановилася в Олександра Веселого з володимирськими волонтерами. На нього завжди мають тверду надію наші волонтери, які готують продукти на передову. Вони знають, що пан Олександр доставить все необхідне за точною адресою.
На передовій завжди раді зустрічі з командою Олександра Веселого. Про це свідчать багато чисельні світлини. Люди, зображені на цих світлинах, заряджені самі і заряджають нас світлою вірою в перемогу. Отож, без сумніву, подвиг наших волонтерів стане червоною ниткою в українській історії поряд з нашими героями.
Антоніна Булавіна, с. Дігтів, Володимирська громада
Коментарі