Художник з Володимира спілкувався з Василем Стусом

Нещодавно Україна відзначила 29-ту річницю від дня проголошення Акту про Незалежність нашої держави. За неї віддали життя чимало борців, серед них і поет Василь Стус. Та не всім відомо, що колись жив у Володимирі чоловік, який особисто спілкувався з цим відомим поетом-дисидентом. Звали його Леонтій Татарчук. Хто ж він?

Леонтій Іванович Татарчук народився 4 липня 1937 року в селі Тростянка  Володимир-Волинського району. Його дитинство припало на важкі воєнні та повоєнні часи. Батько не повернувся з фронту, тож мамі довелося самотужки виховувати чотирьох дітей. Згодом переїхали до Туропина на Турійщину. Там хлопець працював у колгоспі, отримуючи копійки за важкі трудодні. Згодом доля закинула на Далекий Схід, де трудився брат. Поселення імені Матросова, Колима, Магадан — ці сумнозвісні для українців краї надовго стали частиною життя для Татарчука і його родини. Важко працював у копальнях, де добували вугілля і залізну руду. В перервах між працею малював і співав, був активним учасником художньої самодіяльності.
Леонтій Іванович не мав спеціальної художньої освіти, але роботи його фахові, свідчать про високий мистецький рівень автора. Малював змалечку. Донька художника розповіла: жага до творчості у її тата була такою великою, що у важкий повоєнний час фарбу робив з трави, але від живопису не відмовився. Йому присвячував увесь вільний час, часто і нічний. Тематика робіт пана Леонтія різноманітна: портрети рідних і друзів, суворі й мальовничі краєвиди Далекого Сходу і Волині.
Мені пощастило поспілкуватися з цим непересічним чоловіком ще за його життя, я відчував ауру добра, порядності, натхнення, оптимізму, щирості. Як мало нині таких людей! Митець розповідав, що часто бачив пророчі сни, в яких старий сивочолий чоловік (Бог?) підказував йому, що і як слід малювати. На окремих роботах художника зображено Ісуса Христа, Богородицю, церкви і людей, які до них приходять.
Довелося Леонтію Івановичу працювати разом з видатним поетом-дисидентом Василем Стусом. Кінець вісімдесятих років. У СРСР триває перебудова, проте багато політв’язнів ще відбувають покарання. Більшість боялися і підійти до Стуса, а Татарчук розмовляв з ним, ділився хлібиною, допомагав підняти важкий 50-кілограмовий відбійний молоток, бо завжди залишався Людиною — простою, щирою, справедливою. За це його поважали і любили. Одна з робіт художника має назву «Остання зміна Василя Стуса».
Перші виставки нашого земляка відбулися у поселенні імені Матросова і в Магадані. На всесоюзній виставці чоловік посів друге місце.
1988 року Татарчуки повернулися до Володимира-Волинського. Місто в той час святкувало тисячолітній ювілей. Леонтій Іванович брав активну участь у загальноміських культурно-мистецьких заходах.
У липні 2012 року у Володимир-Волинському історичному музеї відбулася ювілейна виставка митця до його 75-річчя, а 17 грудня того ж року Леонтія Івановича не стало. Дружина Галина Степанівна розповідала, що і в свій останній день у лікарняній палаті він просив принести йому пензель і фарби...
Живе митець у спогадах дітей, онуків, правнуків, друзів, а його роботи зберігаються у фондах Володимир-Волинського історичного музею та Волинського краєзнавчого музею, в рідних, а також у приватних колекціях.
Василь Стус, який працював з Татарчуком на Далекому Сході, написав чудові рядки: «Дозволь мені, мій вечоровий світе, зерном упасти в рідній стороні...» Леонтій Татарчук своїми творами посіяв добрі зерна у душах людей, які його знали. І проростатимуть ці зерна світлими спогадами про незабутнього художника. На картині, де зображений Василь Стус, художник залишив такі віршовані рядки: «Далеко до тебе іти, / І жизні всієї не хватить, / Колимські сопки круті / В мордовських снігах поховають. // Не дійду до тебе ніколи, / Україно рідна моя, / Я, замучений в колимській неволі, / Вмер в мордовських снігах».

Богдан Янович, науковий співробітник Володимир-Волинського історичного музею імені Омеляна Дверницького
 

Розділ новин: 
Теги: 

Коментарі

Схожі новини: