Багатою і цікавою є історія рідного краю, кожен куточок України має своїх талановитих людей, які залишили по собі добрий слід. Життя кожної з таких особистостей – це книжка, але тільки нині, у 21 столітті відкриваються для нас сторінки цієї книги і читаючи їх, ми пізнаємо маловідомі імена.
До таких людей належав і художник Денис Невкритий. Доля його сім'ї пов'язана частково і з Володимиром-Волинським, адже тут проживала Олена Грабарчук - Цинкаловська, яка доводилася двоюрідною сестрою для дружини художника – Олександри Філончикової. Про це розповіла нам Наталя Грабарчук-Цинкаловська.
Так часто буває, що таланти-самородки походять з простого українського народу.
Майбутній митець Денис Невкритий народився у 1895 році в с. МатвіївкаЗолотоноського району на Полтавщині, у бідній селянській сім'ї.
Його мама Степанида була знайома із відомим українським письменником і культурним діячем Михайлом Старицьким. Улітку 1860 року Старицький поїхав погостювати у рідне село на Полтавщину. На вечорницях друзі познайомили його із вродливою селянкою Степанидою, але вона відмовила столичному паничу. Під впливом цієї закоханості корифей у співавторстві з Миколою Лисенком написав відому пісню « Ніч яка місячна ясная зоряна».
Та повернімося до художника Д. Невкритого. Важким було його дитинство: з малих літ наймався до багатіїв пасти худобу. Вже у 12 років разом з сестрами їздив на заробітки, описав це у автобіографічному оповіданні «Василько». З малих літ Дениско полюбляв малювати, його здібності помітив учитель Магденко, який рекомендував юнаку навчатися живопису. У 1904 році хлопець вступає до Київського художнього училища, його наставниками були відомі українські митці того часу Красицький, Менк, Селезньов, Кричевський, Дядченко. За великі здібності молодому чоловіку призначають стипендію. Щоб заробити на шматок хліба Невкритий підпрацьовує канцеляристом, а вечорами навчається у Київському чотирикласному училищі. У 1918 році одружується з Олександрою Філончиковою – Цинкаловською: для неї шлюб з чоловіком з простого народу був порятунком, адже як дворянка вона могла повторити долю своєї сестри Людмили, котра загинула на Соловках. Проте молоді люди кохали одне одного і у товаристві освіченої дружини і Денис Никифорович зростав духовно і культурно. Згодом Олександра захистила дисертацію по питаннях бджільництва, стала кандидатом біологічних наук, доцентом. Після захисту її наукової роботи в Ленінграді, люди аплодували їй стоячи. А інтерес до наукового дослідження виявляли навіть спеціалісти з-за кордону.
Молодий митець їде до рідного села Матвіївка, щоб займатися просвітництвом серед односільчан і за дорученням освітянського начальства разом з дружиною організовує школу – комуну при Красногорівському монастирі. В той період було багато дітей-сиріт, адже то були важкі часи – кінець Першої світової війни, громадянська війна, революція, неспокійна епоха.
В той же час художник малює великі полотна «Колгоспний сінокіс», «Колгоспна пасіка», які закупило Мінкультури УРСР. Під час ІІ Світової війни був рядовим Червоної армії, нагороджений медаллю «За бойові заслуги» і орденом Червоної зірки.
Високий фаховий рівень митця дозволив Денису Невкритому працювати у Республіканських науково-дослідних реставраційних майстернях у Києві – там він реставрував картини відомих художників і навіть, ті, які були привезені із відомої Дрезденської галереї. Зокрема, він реставрував деякі картини за які інші реставратори вже не хотіли братися, як от картину А. Васенцова «Сутінки», В. Поленова «Генесаретське озеро», І. Шишкіна «Чорний ліс» та багато інших. За високий мистецький рівень і успіхи у творчості Денис Никифорович був нагороджений Почесними грамотами Мінкульту СРСР.
Художник брав участь у багатьох мистецьких виставках, а з 1938 року став членом спілки художників СРСР. У 1957 році Денис Невкритий через хворобу виходить на пенсію, але продовжує працювати консультантом. У 1970 році він помер.
Проте живописець Денис Невкритий продовжує жити у своїх картинах, таких як «В степу вечоріє», «Рідне село», «Троянди», «Ранок у Ботанічному саду», «Київський пейзаж» та багатьох інших. У кожній з цих робіт відчувається душа митця, його особливе бачення краси довколишнього світу. Провідною темою його робіт є звеличення рідного краю, краси природи, подвигу простих людей праці – таким є художній світ митця.
Нещодавно у Чернігівському художньому музеї відбулася презентація виставки картин Д. Невкритого, яку організувала його онука Галина Євтєєва.
Мудро сказав сучасник Невкритого, наш земляк художник Микола Рокицький: « Кожна людина повинна залишити по собі слід у творчості, а історія або прийме, або відкине зроблене».
Денис Невкритий залишив по собі потужний слід у сучасному українському мистецтві.
Коментарі