Хоча Володимир-Волинський – невелике місто, проте у ньому нараховується 238 вулиць, і кожна з них має свою історію, яка складалася віками. Ще цікавішим питанням є походження назв міських вулиць. Кожна нова влада, яка приходила, чи-то польська, чи німецька, чи радянська, намагалася дати вулицям міста свої назви. Влучно підмітив світлої пам’яті краєзнавець Вальдемар П’ясецький (певний час жив у нашому місті), що, особливо за радянського часу, вулиці намагалися назвати іменами видатних діячів чи політиків. А у давні часи вони мали свої колоритні назви: Озерна, Жабська, Фарна, Городельська, Водопійна, Дубниківська, Староєврейська та інші. Та, як казав відомий політик, маємо те, що маємо.
Пропонуємо читачам нашої газети трохи дізнатися про історію вулиць Володимира-Волинського, особливо про те, чиїми іменами вони названі, бо якщо про Лесю Українку чи княгиню Ольгу знають усі, то про життя і творчість, скажімо, Габріелі Запольської знає не кожен. А є така вулиця у нашому місті. Вона знаходиться у приватному секторі.
Хто ж така Габріеля Запольська?
Ця жінка народилася у 1857 році у селі Підгайці поблизу Луцька, її справжнім іменем було Марія Габріеля Корвін-Пйотровська. Батько нашої землячки був заможним міщанином, а мама – танцівницею одного з театрів Варшави. Спочатку дівчина здобувала освіту вдома, згодом трохи навчалася за кордоном, а вдосконалювала свої знання у Львівському науково-педагогічному інституті.
Габріеля була одружена з лейтенантом російської царської армії Константом Шнєжко-Блоцьким (поляком за походженням). Проте шлюб розпався через рік.
Жінка відтоді зненавиділа усіх чоловіків і саме їх вважала причиною усіх нещасть у жіночій долі. Габріеля дуже хотіла стати відомою акторкою і досягти слави. Вона виступала у театрах Львова, Познаня, мандрівних театральних групах у Галичині. Проте великого успіху не досягла. Щоб вдосконалити свою акторську майстерність, Запольська їде до Франції, стає акторкою відомого Вільного театру у Парижі. Потім повертається до Кракова і виступає у краківських театрах, але зазнає жорсткої критики від мистецтвознавців. Це дуже ранить її творчу натуру, вона вважала, що її належно не оцінили як актрису.
Як письменниця жінка дебютувала у 1883 році під псевдонімом Габріеля Запольська оповіданням «Один день з життя троянди». Спочатку у львівській, а пізніше у варшавській пресі публікувала новели й повісті. Її роман «Малашка», повісті «Каська-Каріатида» та «Переддень пекла» стали об’єктом численних дискусій, викликали обурення консервативної критики через яскраво виражений у них натуралізм; у повістях «Про що не говорять» і «Навіть не хочеться про це думати» письменниця порушила тему проституції і суспільних хвороб. Запольська написала багато новел, повістей і творів драматургії, серед яких найвідомішим є «Мораль пані Дульської», який не сходить зі сцен до сьогодні. Протягом усього свого життя Запольська конфліктувала із директорами і режисерами театрів, у яких виступала або у яких ставились її твори.
Із 1904 року вона оселилася у Львові і разом із другим чоловіком, живописцем Станіславом Яновскім, організувала театральну трупу, з якою мандрувала Галичиною.
У 1912 році акторка у Празі взяла участь у виставці праці польської жінки, стала членом мистецької комісії Театру прем’єр, співпрацювала із львівським Незалежним театром. Після окупації російською армією Львова (вересень 1914р.) протягом певного часу керувала кондитерською. Мешкала у віллі «Скіз» на Личакові, де провела свої останні роки життя.
Померла ця непересічна жінка 17 грудня 1921 року, похована на Алеї заслужених на Личаківському цвинтарі у Львові.
Кілька років тому місцевий театр «Різнобарв’я» під керівництвом Лариси Половньової ставив п’єсу «Мораль пані Дульської» Габріелі Запольської, для якої Волинь стала другою Батьківщиною.
Богдан Янович
Коментарі