Дві половинки із сусіднього району зустрілися у Володимирі, щоб створити міцну і щасливу сім’ю

Перш ніж прийняти доленосне рішення, Ірина і Микола зустрічалися три з половиною роки і влітку 2016-го стали на рушничок щастя.
Кажуть, що високосний рік – не найкращий для одруження. Проте наші конкурсанти, молоде подружжя Ірина та Микола Конони, у ці забобони не вірять, бо впевнені, що вони самі – автори свого майбутнього. Втім, одружитися вони могли значно раніше, бо познайомилися понад три роки тому.
Молоді люди обоє з Іваничівського району, тільки Іра народилася у смт.Іваничі, а Коля – у с.Павлівка. Раніше вони й не підозрювали про існування одне одного. Але Всевишньому було завгодно, щоб їхня зустріч відбулася, бо вони створені одне для одного. Обоє вродливі, розумні, цілеспрямовані – хіба ж цього замало для зародження сильного почуття?
-Кохання приходить раптово. Враз випурхне метеликом і загориться, як іскра, між двома закоханими, - каже романтична Ірина. – І шляху назад вже немає. Так сталося і в нас з Миколою. Ми потрапили на одну вечірку, де представив нас одне одному спільний знайомий. Але тоді обставини були проти нас. Коля зустрічався з дівчиною, а у мене був хлопець. Але попри це наше знайомство я чомусь запам’ятала одразу і надовго. Квітень віяв теплом, і я, надихнувшись весною, завжди згадувала теплий погляд нового знайомого. Ніби вже тоді відчувала, що саме він – моя доля. З того часу минуло півроку. Жодної зустрічі, жодної розмови. І тут неочікувано ми зустрілися у маршрутці.
На той час вони обоє навчалися у Львові. Микола був студентом Національного лісотехнічного університету України, де здобував фах еколога. А Ірина, яка обожнює створювати красу, обрала для себе професію перукаря-модельєра і навчалася в технологічному коледжі Національного університету «Львівська політехніка».
-Відтоді, їдучи на навчання чи повертаючись додому, ми завжди сиділи поруч, спілкувалися – і щоразу тісніше. Обоє відчували, що наші розмови виходять за межі дружби і юнацької симпатії, а переростають у щире, ніжне і взаємне кохання. Звичайно, наші зустрічі відбувалися не лише у транспорті. Ми часто бачилися – і так гармонійно я стала частиною його дружної компанії. Вечори проводили разом, їздили одне до одного в гості. Незабаром відбулося знайомство з батьками. Вже тоді проскакувала думка, що наші стосунки рано чи пізно приведуть нас на рушничок щастя. Вагомих перешкод для цього не було.
Але закохані не поспішали до РАЦСу. Вирішили, що буде доцільніше спочатку отримати дипломи, а потім вже думати про сімейне життя.
-Молодість – дурість. І сварилися, і мирилися, - розповідає Ірина, пригадуючи їхні стосунки. – Бувало всяке: сміх, сльози, квіти, подарунки, розчарування і незабутні моменти. Мабуть, кожна пара повинна пройти цей шлях, адже саме він загартовує, вчить жити, цінувати одне одного.
Але сильне спільне почуття завжди перемагає якісь дрібні непорозуміння, і закоханим щоразу хочеться нести одне одному тільки радість, робити приємні сюрпризи. Ірина пригадує, як одного разу на день народження коханий їй подарував… ведмедя – велику м’яку іграшку. До того таких презентів дівчині ніхто і ніколи не робив, отже, це було дуже приємно і залишиться у пам’яті на все життя. Були й коштовні знаки уваги. Іра подарувала коханому печатку. А він їй – сережки і браслет.
-Минулий рік став для нашої сім’ї найщасливішим. Хоча з усіх боків чули, що високосний – не для шлюбів, не слухали нікого. 7 червня 2016 року відбулася офіційна церемонія одруження у РАЦСі. А весілля призначили на 31 липня. У цей день поклонилися у Свято-Успенському соборі батькам і Богові, аби отримати благословення на довгі й щасливі роки. Для святкування обрали ТКЦ «Княгині Ольги» і залишилися дуже задоволені рівнем обслуговування та смачними стравами.
Проживають молодята у Володимирі разом із мамою Ірини. Між подружжям панує кохання, мир і злагода. Микола працює за спеціальністю у Володимир-Волинському лісгоспі, а молода дружина із нетерпінням чекає чоловіка з роботи. У майбутньому Іра мріє відкрити власний салон краси, щоб займатися улюбленою справою. Вона вміє робити все: модні стрижки і гарні зачіски, професійний візаж та манікюр.
А Микола захоплюється полюванням. Якось разом із друзями здобув незабутній трофей – дикого кабана. Молодий чоловік також має мрію – придбати колись мисливські угіддя.
-Тепер у нас майже справжня сім’я, - на завершення каже Ірина. – І це слово «майже» зникне, дасть Бог, навесні, коли в нашій оселі теплим промінчиком з’явиться дитинка, на яку з нетерпінням чекаємо.
Тож нехай у всьому щастить нашим молодятам!
Міла Сергєєва, м. Володимир-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі