Примхлива доля диктує людям свої правила життя. Ті, хто, здавалося, ніколи не розлучаться, раптом стають чужими. А хто не думав один про одного, несподівано поєднують серця. Буває так, що життя розведе закоханих і вони нібито вже починають забувати одне про одного. А трапляється, що знову зустрінуться і вже не хочуть розлучатися. Саме так сталося з героями цієї розповіді – подружжям Басенюків з міста Устилуга.
Валя Яремко з’явилася на світ у 1989 році у польському місті Бяла Подляска. Мама, Лора Борисівна, незважаючи на вагітність, вирішила поїхати в гості до родини, яка мешкала на території Польщі. Несподівано у жінки почалися пологи. Там, на польській землі, новонароджену дівчинку і зареєстрували. Та зростала Валя у рідному Устилузі, навчалася у місцевій школі. Ще зі шкільних років Валя і Сергій Басенюк симпатизували одне одному. Та по-справжньому їхня дружба почалася, коли школу попросили допомогти у збиранні жолудів. Ось тоді у юних серцях виникло щось більше, ніж звичайна симпатія.
Та доля вирішила перервати їхні стосунки. Життєві шляхи розійшлися у різні сторони. Валентина деякий час жила і працювала у Нововолинську, згодом повернулася до рідного міста. Сергій навчався у «Львівській політехніці», а потім став служити у 51 ОМБр. У 2014 році Сергій Басенюк разом зі своїми побратимами поїхав захищати цілісність України на сході. Це був початок АТО, драматичний і складний період протистояння. На щастя, хлопець повернувся живим і неушкодженим, хоч біль пережитого, біль втрат залишився в серці назавжди. А тому Сергій, якщо потрібно, готовий знову влитися в ряди захисників України.
І саме тоді Сергій і Валя стали спілкуватися, але завдяки Інтернету. Доленосна зустріч відбулася напередодні Нового 2016 року. Під бій новорічного годинника Сергій зробив Валентині пропозицію одружитися. Весілля відбулося 15 травня 2016 року у кафе «Золота підкова», а вінчалися молодята у соборі Різдва Христового. Нині молоде подружжя мешкає в Устилузі окремо від батьків, винаймають квартиру. Чому так вирішили? Виявляється, дотримуються принципу: «Мій дім – моя фортеця». І найбільша мрія подружжя на даний час – збудувати власний дім. Тим більше, що до Сергія і Валентини вже поспішає лелека…
-Ми вдячні тій хвилині, коли збирали жолуді,, завдяки яким почалася наша дружба, вдячні долі, яка хоч і розвела нас свого часу, але знову подарувала зустріч, - кажуть Валя і Сергій. – Це велике щастя – знайти одне одного, щоб завжди бути разом. Ми все робимо разом: готуємо на кухні, працюємо в городі.
У кожного з них свої захоплення. В той час, як Сергій займається спортом, його дружина в’яже або вишиває. Є в неї ще одне хобі – фантазувати з перестановками в оселі.
Незабаром в наших лісах знову падатимуть з дубів жолуді. Можливо, і наступної осені вони комусь подарують щастя зустрічі, як свого часу Валентині та Сергієві.
Антоніна Булавіна, м. Устилуг, Володимир-Волинський район
Коментарі