Кажуть, що люди, які перейшли рубіж багатоліття, уособлюють саму історію, бо та не просто творилася на їхніх очах, а вони самі є учасниками історії. Уродженець села Заморенове Валуйського району Курської (нині Білгородської) області Іван Колтиков прожив на своєму довгому віку цілі історичні епохи. Працював у колгоспі, де скуштував нелегкий хліб селянина, на початку війни сам заготовляв сіно, доглядав тварин, пережив німецьку окупацію. Сім’я Колтикових допомагала партизанам, хоч окупанти під страхом смерті забирали у них всі продукти. У 1943 році на фронті загинув батько. Коли село звільнили, Іван пішов добровольцем. При штурмі Будапешта підбив 4 танки, за що отримав медаль «За відвагу». Перемогу святкував у самому Берліні. Але справжня війна закінчилася звільненням Праги, де Іван Колтиков отримав важке поранення, втратив око. Подальшу повоєнну долю пов’язав з армією, служив на Львівщині, затим – у Володимирі-Волинському, де створив власну сім’ю. Звільнившись з армії, працював слюсарем в АТП.
Важкі втрати дорогих людей – дружини, сина, онука – не зігнули волі цієї людини до життя. Він оточений любов’ю і турботою невістки, онуків та правнуків. Івана Колтикова пам’ятають ті, із ким він разом служив та працював, хоча зовсім мало їх залишилося. Та все ж життя триває і нагороджує Івана Колтикова довголіттям – 95-річчям. Від усього серця бажаємо ювіляру міцного здоров’я. Шановний Іване Борисовичу! Найщиріші вітання вам шлють працівники Володимир-Волинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг), а також редакції газети «Місто вечірнє».
Коментарі