Того дня, коли приїхала до Бубнова, в селі справляли весілля. Отож, з подвір’я Лариси Мельничук весь час виходили люди з великими і гарними короваями. Навіщо десь замовляти цей весільний атрибут, якщо у Бубнові є своя майстриня-коровайниця? А короваї у Лариси Тимофіївни замовляють не лише односельці, а й мешканці із сусідніх сіл, з Володимира-Волинського, із Нововолинська. Словом, славляться короваї Лариси Мельничук на всю округу.
-Я постійно брала участь у фестивалі «Український коровай-сузір’я», - каже майстриня. – Два останні роки, на жаль, не змогла, були певні причини. Але мій коровай був на столі в райдержадміністрації під час прес-конференції. Я його відразу на фото впізнала.
Лариса Мельничук – корінна бубнівчанка. В цьому селі народилася і виросла. Закінчила Луцький торговий технікум, працювала у шкільній їдальні, затим – у сільському кафе. Вміння випікати вироби з тіста, зокрема короваї, у жінки від Бога. Рецепт перейняла від матері та бабусі й лише його дотримується. Справжнім мистецтвом стало декорування короваїв. Це тонка, а тому нелегка робота. Замовлень у жінки дуже багато, іноді до 20 на день. Якщо не вистачає часу, допомагає сестра Ольга, яка проживає в Соснині. Лариса Тимофіївна вважає, що кожна українка повинна вчитися випікати паски і короваї, бо це традиційні символи родинного достатку. А сім’я без традицій – все одно, що тіло без душі.
У пані Лариси – хороша дружна родина. Чоловік – Віктор Петрович – за професією токар, але останнім часом і собі за прикладом дружини призвичаївся до «весільного ремесла»: коптить на весілля м’ясні вироби. Старший син Богдан закінчив аграрну академію в Дублянах, а молодший Володимир навчається в індустріальному університеті в Луцьку.
Короваї, які випікає Лариса Мельничук, можна побачити у візерунках на вишивках її матусі – Софії Стадник. Софія Пилипівна народилась 1941 року в Бубнові. Працювала в колгоспі дояркою. І все життя вишивала. З-під умілих рук лягали на полотно дивні квіти, казкові птахи, грона калини, суцвіття бузку. Жінка вишила хоругви для бубнівської церкви, на її рушниках підносили хліб-сіль владиці Михайлові під час його візиту до Бубнова, весільні рушники передала бабуся онукові у Смоленськ, а також подарувала у світлицю луцькому ліцею, де навчається онука.
У родині Мельничуків, де проживає Софія Пилипівна, переважають чоловіки. Отож, виникає запитання: кому ж передадуть свої таланти і пані Лариса, і її матуся.
-Чекаємо невісток, - сміються обидві й демонструють свіжий витвір Софії Пилипівни – рушник, на якому надзвичайно ніжними синіми і блакитними барвами зображені традиційні весільні символи: пара голубів, обручки, а ще напис із побажаннями щасливої долі.
Ці рушники бабуся Софія вже приготувала , щоб постелити онукам Богдану і Володимиру під ноги, коли братимуть шлюб. І кольори відповідні підібрала.
Після зустрічі з сім’єю Мельничуків довго роздумувала: у чому ж воно, сімейне щастя? Чи лише в тому, що всі члени сім’ї знайшли спільну справу, в якій кожен по-своєму передає уміння? Мабуть, не тільки. Щастя, як казав мудрець, – це вміння зробити щасливим когось. Родина Мельничуків це вміє. Вони не лише щасливе подружжя, не лише щасливі батьки і діти. Вони дарують щастя іншим.
Антоніна Булавіна, с.Бубнів, Володимир-Волинський район
Коментарі