«Через найсмачніший у світі борщ я зрозумів, що, крім неї, мені ніхто не потрібен»

Справжнє кохання часто ходить дуже близько, але тихо і непомітно… Інколи давнім знайомим потрібно зовсім мало: просто побачити одне одного і вже не відпускати. Саме таку історію розповіли Олег і Олена Волох.
-Познайомилися ми з Оленою ще у школі, – розповідає Олег. – Вона була у класі, на рік меншому від мого. У нас були спільні знайомі, але ми бачилися дуже рідко. Ніколи не могли подумати, що зійдемось. Почали зустрічатися в дев’ятому класі, і це було наше перше кохання, яке тривало більше року. Через деякі непорозуміння ми розійшлися. Можливо, це сталося через те, що я почав навчатися у вузі, а може, через щось інше. Не знаю.
Кожен жив своїм життям, але під час довготривалого карантину у 2009 році Олег та Олена знову почали зустрічатися. Вони були друзями і просто спілкувалися. Та коли Олег після нічної прогулянки повертався з іншого села, то вирішив заїхати о третій годині ночі до Олени. Як виявилося, потрапив до неї вчасно. Олена запропонувала повечеряти, чи то швидше вже поснідати. Дівчина пригостила втомленого хлопця борщем. Хоч, як розповідає Олег, борщ він не дуже любив, але тоді він був найсмачнішим у світі. Саме через цей випадок хлопець зрозумів, що, крім Олени, йому ніхто не потрібен.
-Ось так і розпочався другий етап нашого першого кохання. Дуже вразила доброта Оленки до мене і до оточуючих. А захопила її романтичність, – розповідає Олег. – Наступного дня вже об одинадцятій годині вечора я чекав її на нашому місці.
Їхні побачення відбувалися щотижня, ніби за графіком, адже Олені доводилося їздити на навчання. Але місце залишалося незмінним. Неподалік від її дому росла велика стара груша. Біля неї стояла лавка, на якій на вихідних закохана пара проводила майже усі вечори. А деколи і в будні Олег міг приїхати до Олени в Луцьк, щоб побачити свою кохану.
Як розповідає Олена, найкращим спогадом за період їхніх побачень стала зустріч у парку «Слов’янський». Одного разу, коли дівчина поверталася додому, її зустрів коханий і запросив на прогулянку. Ці дві години майбутні молодята провели під дощем. Але це не стало на заваді закоханим насолодитися спілкуванням одне з одним.
Зустрічалися вони більше двох років. Та у 2011-му вирішили одружитися. Освідчився Олег майбутній дружині, як у казці, подарувавши пишний букет квітів і коштовну каблучку. Але рішення про одруження попередньо приймали разом. Коли ж розповіли батькам про свої наміри, ті відреагували дуже спокійно. Сказали: «Аби вам добре було».
Влітку відбулися заручини. І почалася підготовка до весілля. Олег перший рік працював у школі, тому заробіток у нього був невеликий. Через це всією родиною вирішили збирати гроші на весілля. Олег і Олена разом з батьками влітку працювали у садку, аби організувати свято. Поступово за три місяці купили весільне плаття, назбирали гроші на продукти, адже на весілля планували запросити більше двохсот гостей, бо родина у наречених немаленька. І молодята вирішили справити весілля вдома. Рідні допомогли встановити величезний шалаш, як зазвичай роблять у селі, де розмістилися усі запрошені. Місцеві господині приготували смачні страви на весільний стіл. І одного прекрасного жовтневого дня була створена нова сім’я. Усі Микитичі в цей день знали, що Олег з Оленою одружилися.
У молодого подружжя розпочався новий етап їхнього життя. З’явилися турботи про сім’ю, які Олег з Оленкою долали разом.
-Відразу після весілля у нас стосунки не змінилися, – розповідає Олена. – Поступово ми звикали до нових обов’язків, певної відповідальності один за одного. Зміни відбуваються поступово. Ми одружені більше п’яти років, а зміни і далі відбуваються. І це залежить не лише від сім’ї, адже на нас має вплив і світ ззовні. Наприклад, зміна роботи, поява нових знайомих, нових захоплень, на які ми витрачаємо свій час. Усе це залишає відбиток на сім’ї. Після народження дитини відбулася нова хвиля змін, бо змінилися наші обов’язки в сім’ї. Ми стали не лише чоловіком і дружиною, а й мамою і татом. Наша відповідальність стала більшою через появу синочка. Ми його любимо і оберігаємо. А це також великі зміни в нас і навколо нас. Життя стає не гіршим чи кращим, а просто трохи іншим.
Олексій Біянов, м. Володимир-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі