Одна з невеличких вулиць у приватному секторі міста Володимира носить ім’я Антонія Мальчевського. Краєзнавці знають, що певний час, у 19 столітті, цей польський митець жив у селі Ласків на Володимирщині, досліджував український фольклор.
Життєвий шлях цього чоловіка був коротким – усього 33 роки, але дуже яскравим, сповненим пригод і авантюр.
Народився Антоній Мальчевський 3 червня 1793 року у сім’ї Констанції з роду Блешинських та Яна Юзефа Мальчевського, генерал-лейтенанта. Місце народження дослідниками чітко не визначено. Це може бути Варшава, а може – і Княгинин Дубенського району, за декілька кілометрів від Кременця. Батько поета був власником маєтків у селах Волині – Княгинин і Ксаверівка.
Рід Мальчевських був знаним на Волині. Антоній мав молодшого рідного брата Костянтина та зведених сестру Філіпіну і старшого брата Едварда. Майбутній поет мав кровні зв’язки з польськими та німецькими монархами. Також Антоній був нащадком Фредеріка III, короля Данії та Норвегії.
Достеменно відомо, що дитинство його проходило в родовому маєтку Княгинин. Дітей виховували іноземці, тому не дивно, що Антоній в юності краще володів французькою мовою, ніж рідною. Після смерті матері у 1800 році його віддали на навчання до Кременця. Своєю блискучою освітою Мальчевський зобов’язаний Кременецькій (Волинській) гімназії. Цей навчальний заклад був утворений Тадеушем Чацьким. Про нього як про освічену людину відгукувався Тарас Шевченко. Саме у цьому закладі зародилася українська школа в польській літературі.
Вихованці гімназії вивчали математику, фізику, хімію, історію, логіку, географію, право, літературу, астрономію, механіку, гідравліку, городництво, фізіологію, хірургію, ветеринарію, бібліографію, мови з їх літературою (польська, французька, німецька, латина, грецька, російська), а також військово-фізичне виховання у вигляді уроків плавання, фехтування та верхової їзди. Цей восьмирічний період навчання був дуже важливим і найщасливішим періодом життя для майбутнього поета. Антоній Мальчевський здобував знання у всіх можливих галузях. Його наставником був сам Тадеуш Чацький.
Не закінчивши гімназію, у 1811 році Антоній вирішив піти до війська, аби взяти участь в Наполеонівській війні. Це були часи найгучнішої слави Наполеона і найбільш пробуджених надій у країні.
Живучи у Варшаві, Антоній розважався з жінками, бував у різних модних салонах. Задля жінок він пускався в авантюри, ризикував життям, здійснював неймовірні вчинки. Із Польщі він поїхав разом із заміжньою жінкою – Чарторийською, що викликало небувалий скандал. Подорожували вони Європою – Францією, Італією, Англією, Швейцарією. У Франції Антоній зацікавився впливом гіпнозу, почав його вивчати та надавати медичні послуги, сподіваючись за допомогою гіпнотичних сеансів покращити здоров’я пацієнтів та власне.
Відомо також, що найдовше він затримався в Італії. За переказами, у Венеції він познайомився з геніальним англійським поетом Джорджем Байроном, який став символом романтизму в Європі ХІХ століття. Саме Антоній Мальчевський подарував Байронові ідею для нової поеми, пов’язаної з історією слов’янського світу. Імовірно, йдеться про поему Д. Байрона «Мазепа». Водночас і сам Мальчевський відчув поетичне натхнення та загорівся творчістю, написавши таку прекрасну річ, як «Марія», що стала першою польською романтичною поемою та першим українським твором у польській літературі.
«Марія» була написана під впливом української народної творчості та мальовничої природи України, зокрема Наддніпрянщини, Волині, Поділля і Полісся. Але дії поеми відобразили реальні події. Ішлося про конфлікт між Францішком Салезим Потоцьким та його сином Станіславом Щенсним. Син одружився проти волі батька. Це 17 лютого 1771 року призвело до вбивства дружини молодшого з цієї магнатської родини – Гертруди. Про цю історію у свій час багато говорили та писали у тогочасній пресі. Історія дещо шекспірівська і відображає багато злочинів. Мальчевський же перемістив дію поеми в Україну 1660 року. Вона отримала назву за ім’ям головної героїні – «Марія». Мальчевський писав літературний, а не історичний твір і був надто талановитим поетом.
1821 року, повернувшись в Україну, Мальчевський оселився у зруйнованому батьківському маєтку. Щоб урятувати рештки майна, займався орендою. Чергові любовні стосунки, у які він з власної волі вплутався, фатально позначилися на подальшій долі поета. Так сталося, що він під час процедури лікування її гіпнозом закохується у нервово хвору дружину свого товариша Софію Руцінську з роду Модзилевських, які жили з ним по сусідству. У 1823-1824 роках він періодично живе у Львові, де марно намагається писати та друкувати свої літературні твори.
Намагаючись позбутися відповідальності за Руцінську, у 1824 році Антоній переїжджає до Варшави. Як тільки він виїхав до Варшави, Руцінська пакує речі, покидає чоловіка та вирушає до Мальчевського. Тож йому не вдається позбутися цієї хворої жінки. Вона стає першопричиною усіх його бід. Атмосфера постійного нервового напруження та матеріальних нестатків, поведінка жінки, що змушує його жити у відірваності від колишнього середовища, невиліковна хвороба (рак) підточують його сили. Інколи він пише. Проте твори, написані після «Марії», не збереглися.
Після кількамісячної роботи закінчує свій єдиний і останній великий поетичний твір і видає його за власний кошт у Варшаві під заголовком «Марія. Українська повість». Це було у 1825 році. Вихід поеми не приніс Антонію Мальчевському сподіваної популярності. Її зустріли байдуже, а реакція критиків і класиків була навіть певною мірою негативною: вони не зрозуміли її достоїнств. Автор не мав навіть засобів на оплату вартості друкування.
2 травня 1826 року Мальчевський у віці 33 роки помер у своєму помешканні у Варшаві на вулиці Електоральній у повному забутті та самотності. Побачивши, що він помер, хвора Софія спаковує валізи та повертається до колишнього чоловіка, позбавляючи себе клопотів, пов’язаних із похороном. Аби відбулось поховання, влаштували аукціонний продаж усіх його речей. «Нечисленним був гурт осіб, що становили траурний кортеж на його похороні. Не говорили тоді, що «помер великий поет». Тільки друзі оплакували друга: «Геній зник невідомий, як тінь без шелесту». Як і могила, якої не знайти… Надгробок на могилі поета та його зведеної сестри знаходиться на старовинному кладовищі Повонзки у Варшаві .
Богдан Янович, науковий співробітник історичного музею
Коментарі