Є люди, які живуть на Землі недовго, але залишають по собі такий добрий слід, що про них говорять ще десятиліттями. До таких особистостей належав світлої пам’яті Анатолій Махонюк – талановитий поет із села Овадне на Володимирщині. Доля послала йому та його сестрам важке випробовування – прикувала до інвалідного візка, але Бог обдарував Махонюків справжнім талантом – сестри гаптували неймовірної краси рушники( вони виставлялися у багатьох музеях України, зокрема і в історичному музеї м. Володимира), а Анатолій творив змістовні, задушевні вірші.
Його шлях в літературу розпочався з того, що вчителька надіслала вірші Анатолія до літературної студії « Лесин кадуб», якою керував відомий волинський поет Василь Гей.
Перша збірка поезій Анатолія Махонюка «Благословення» вийшла у 1992 році, її було відзначено Волинською обласною літературно-мистецькою премією «Надія».
Анатолій Махонюк – автор збірок «Дощу мелодія блакитна», «Осінній сонях», «Колекціонер календарних листків», «Допоки бачу тінь свою». В останні роки поет працював над дитячою літературою. З-під його пера вийшли «Гороскоп для Мурка», «Джмелик», «Книжка про мишку».
Поезія Анатолія – дуже різнобарвна і різноманітна. У багатьох віршах він роздумує над сенсом свого життя, розуміє, що має хворе тіло, але розраду вбачає у поетичному слові:
І як весна до сонця простягає віти,
Тягнусь до тебе, Слово, я.
Поет не занепадає духом, його потіхою є мама Надія і надія, яка живила його жагу до творчості:
А іще скажу: я так вірив – зумію
Прорости своїм словом, як в полі жита,
Бо на світ привела мене жінка Надія,
І тече в моїх жилах надія свята.
У багатьох віршах митця є думка про те, що не зважаючи на хворобу, він має сильну душу, дух і хоче залишити по собі добрий слід у творчості, у слові, а не «лише горбик чорної землі»… Своє життя наш земляк порівнює з піснею, яку він хоче заспівати так, щоб вона торкнулася кожного людського серця. Для поета, вважав Анатолій, головним орієнтиром повинна бути совість, кожне слово має вагу і вона повинно виховувати людей, робити їх добрішими, спонукати до роздумів над призначенням кожного з нас у світі.
Окремі з віршів літератора присвячені оспівуванню краси волинської природи, її неповторності, про людину як частину природи, про єднання природи і людини.
Поетичні рядки Анатолія – дуже задушевні, вони не втрачають актуальності і в наші дні, зворушливим є вірш « Колискова», у ньому йдеться про маму, яка переживає за долю свого синочка: « Над маленькою людиною ткала матір долю-сни, в серці вірою єдиною – тільки б не було війни!» На жаль, війна чорним болем увірвалася у долі багатьох українських сімей…
Ніжні струни душі бринять у кожного , хто прочитає інтимну лірику поета. Для нього кохання – найвеличніше з людських почуттів, яке дає наснагу для життя, хоча часто і має присмак полину.
Деякі з віршів мають біографічний зміст, поет роздумує над долею свого дідуся, який не повернувся з війни, про свою трудівницю-бабусю.
Чимало з поезій - з філософським підтекстом, автор роздумує про непростий світ міжособистісних стосунків: « Не всякий, хто брудне взуття складає ще перед порогом, увійде в твій дім чистою ходою».
Поезія Анатолія Махонюка дуже щира, задушевна, адже її автор був порядною, творчою людиною, вистраждав кожне слово, віддав частинку своєї душі.
10 вересня Анатолію виповнилося б 60 років, але уже минуло 6 років, як він відійшов у Засвіти. Цьогоріч також минає 30 років як побачила світ його перша поетична збірка « Благословення». Згадаймо митця добрим словом…
Усе своє життя Поет вірив, що його життя минає не навмання, що він засіває словом власне життєве поле. Тож слова, засіяні Анатолієм Махонюком, продовжують проростати паростками любові у серцях шанувальників його творчості.
Богдан Янович, науковий співробітник історичного музею.
Коментарі