Жінка, яка посадила тисячу дерев і стала заслуженим працівником автотранспорту України

Публікації

Уже 50 років незмінно трудиться на Володимир-Волинському автотранспортному підприємстві Надія Іванівна Панасюк – людина, яка стала взірцем відповідальності, професіоналізму, особливо теплого ставлення до життя і оточення.
Якби у 50-х роках минулого століття була Книга рекордів України, то одну із її сторінок неодмінно б прикрасило фото маленької дівчинки з Володимир-Волинського району, яка посадила цілий ліс. Навряд чи їй знайшлася б конкурентка на теренах нашої країни. Однак такої книги тоді ще не було, та й люди цінували у житті зовсім інше. У тяжкі повоєнні роки селяни важко працювали, і не заради слави, а щоб вижити, та з малолітства привчали до праці своїх дітей. Привчали, щоб це загартування залишилося на все життя…
«Свій» ліс
Надійка Смоляр росла в маленькому, але дуже мальовничому селі Писарева Воля. Населений пункт оточував ліс, з яким тісно було пов’язане життя місцевих мешканців. Природа щедро дарувала людям свої скарби: гриби, ягоди, деревину. Надійчин батько Іван Вікторович був лісником, у лісництві також трудилися її мама та дідусь. Саме вони прищепили дівчинці любов і шанобливе ставлення до природи. Надійка щодня бігала у царство дерев та чагарників – і не просто милуватися красою, а й працювати над відновленням лісових ресурсів. З восьмирічного віку вона почала садити сосни і ялинки. Тисяча дерев, посаджених руками Надійки, росли, розвивалися, а її маленьке сердечко наповнювалося радістю під час спостережень за результатами нелегкої праці.
-З цього я була щаслива, - пригадуючи дитячі роки, лаконічно каже Надія Іванівна.
А коли дівчинці виповнилося 10 років, сім’я Смолярів переїхала до Володимира. Надійка стала міською жителькою, але не забувала про рідне село, часто відвідувала бабусю з дідусем, які там залишилися. І, звісно, щоразу ходила на свою лісопосадку, яка із року в рік все більше тягнулася угору і згодом перетворилася на розкішний молодий ліс.
Півстоліття: від кондуктора – до старшого диспетчера
Але попри любов до природи, у дорослому житті наша героїня обрала собі зовсім іншу професію. По закінченні школи Надія стала студенткою заочного відділення Київського автодорожнього технікуму. В кінці 1965 року, коли з’явилася вакансія кондуктора в АТП 10707, дівчина почала працювати. Її перший робочий день припав на 31 грудня. Працювала на маршруті №1 «Військове містечко – озеро Лісне». Відповідно до графіка, робочий день тривав до першої ночі, тож Новий 1966 рік Надії довелося зустрічати у салоні автобуса. Виснажлива робота, довгі вечори, не завжди чемні пасажири – нічого не лякало дівчину і не заважало сумлінно виконувати свої обов’язки.
Вже через рік молоду перспективну працівницю запросили на посаду касира підприємства, з 1970 року її робочим місцем стало крісло диспетчера, а останніх два десятки літ Надія Іванівна – старший диспетчер АТП 10707. Ціле життя, півстоліття, віддала жінка роботі на одному підприємстві, до якого прикипіла душею, а колектив став для неї великою родиною близьких людей. Не злічити молодших працівників, для яких вона була і є доброю наставницею, зразком високого професіоналізму, відповідальності, людяності та доброти. Не забуває жінка і своїх учителів, нині покійних колишнього директора АТП Георгія Петровича Свіцу та начальника з експлуатації Михайла Ясоновича Мохончука, які ділилися з нею своїм багатим досвідом, вчили добре і чесно працювати, були вимогливими, але справедливими і завжди доброзичливими. Їхня наука та особистісні якості стали пріоритетними і в роботі пані Надії.
Отже, за сумлінну багаторічну працю у 2009 році другою на весь район Надія Іванівна була удостоєна високого звання «Заслужений працівник автотранспорту України».
-Обожнюю свою роботу, передусім тому, що вона пов’язана зі спілкуванням з людьми. Щодня до мене приходять клієнти, замовляють екскурсії, а я, відповідно до їхнього віку та уподобань, раджу, куди краще поїхати. Старші люди найчастіше обирають Почаїв, молодші надають перевагу подорожам у Закарпаття, Канів, Київ, - ділиться моя співрозмовниця.
Жінка пригадує, як колись профспілка АТП організовувала для колег екскурсії. Разом їздили у Львів, Київ, Ленінград, побували в Хатині, Бресті, Мінську. А літом вирушали на Світязь – і не тільки відпочивати, а й працювати. Самі збудували там відомчу турбазу, де створені хороші умови. База функціонує до сьогодні. Мріє пані Надія, аби рідне підприємство знову піднялося і стало таким же потужним, як раніше.
-Упевнена, що так і буде. Останні три роки директором АТП 10707 є молодий, енергійний і розумний Володимир Дячук, який згуртував колектив і вже добився хороших виробничих результатів. Ми віримо, що під його мудрим керівництвом підприємство знову процвітатиме.
Трудова династія
Підприємство АТП 10707 повною мірою визначило й особисте життя жінки. Саме тут Надія Іванівна зустріла свого чоловіка Віталія Наумовича Панасюка, який працював водієм. Гарний і добрий, він одразу припав до серця молодій вродливій жінці. Вони багато спілкувалися, обоє були активними учасниками колективу художньої самодіяльності підприємства, їздили з концертами по селах, займали призові місця у конкурсах – так зблизилися і створили міцну сім’ю. Разом виростили двох дітей – дочку Наталію і сина Олександра.
Нині донька працює вчителем початкових класів у ЗОШ №2, а син пішов по стопах батька – трудиться водієм тут же, в АТП. Також на цьому підприємстві посаду оператора диспетчерської служби обіймає його дружина Олександра. Так склалася робоча династія Панасюків.
Надія Іванівна зізнається, що дуже любить свою сім’ю. Пишається внучкою Іриною (дочкою Наталії), яка отримала хорошу освіту і проживає у столиці. Рік тому її молода сім’я поповнилася первістком Тимофієм – поки що єдиним правнуком пані Надії. А діти Олександра і Олександри – старшокласники Віталій та Анна з батьками проживають у Володимирі.
Наприкінці минулого року сім’я Панасюків понесла важку втрату – обірвалося життя коханого чоловіка Надії Іванівни Віталія Наумовича. Але любій мамі, бабусі та колезі не дають почуватися самотньою ні вдома, ні на роботі. Щодня вона у вирі життя в колі співробітників, а вечори часто проводить із сім’єю сина, багато займається з онучкою Анею, як колись, так і зараз залюбки читає художню літературу.
Як зберегти молодість
При знайомстві з Надією Іванівною перше, що впадає у вічі, – це її зовнішність. Дуже красива від природи, жінка ретельно стежить за собою, виглядає стильною, підтягнутою і напрочуд молодою. А при спілкуванні розкривається її інтелігентність, щирість, доброзичливість і душевна доброта.
Звісно, цікавлюся, в чому секрет її молодості.
-Та немає ніякого секрету, - чую у відповідь. – Просто багато рухаюсь. Встаю о 6.15 ранку, впродовж 20-ти хвилин роблю зарядку – виконую довільні вправи. Жодних дієт не дотримуюся. Маю дачу із садом, городом і квітниками, тож у сезон щодня після роботи їжджу туди працювати. Залишаюсь допізна і повертаюся останнім автобусом. Усе це приносить задоволення. А ще я нікому не заздрю, добре до всіх ставлюся, люблю людей, а вони мені відповідають взаємністю. Тому й почуваюся щасливою.
Тож на завершення хочеться побажати пані Надії бути й надалі багато-багато літ такою ж чарівною, якою вона є зараз.
Міла Сергєєва, м. Володимир-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі