Невеличка за розміром кімната гуртожитку педагогічного коледжу, незавидна обстановка, а ще – гірка невпевненість у завтрашньому дні. Це все, що Олена Настасенко отримала замість власної комфортної квартири, залишеної у Донецьку. В цьому місті вона в 1974 році з’явилася на світ. Там минули її дитинство і юність. Там вивчилась на кравчиню, шила одяг, який експортувався у Бельгію, згодом мала власне ательє. Там покохала, народила двох доньок. Нині старша навчається в університеті у Переяславі-Хмельницькому, а молодша – дворічна Машенька – разом з мамою опинилася в чужій стороні. До Володимира-Волинського самотня Олена Настасенко приїхала у липні цього року. Їй надали кімнату в гуртожитку педколеджу, але попередили, що це тимчасово, поки не розпочалися заняття. Знайти постійний притулок жінка не змогла. Те, що пропонували, жахало своїми умовами. Принаймні проживати там з маленькою дитиною було неможливо. Та й у гуртожитку не все складалося гаразд. Оскільки жінка не мала власного холодильника, а літо видалося спекотним, виникли проблеми зі здоров’ям. Після цього Олені Петрівні виділили холодильник.
А недавно жінка звернулася до редакції з письмовим попередженням адміністрації педколеджу про те, що термін її проживання у гуртожитку закінчується.
На запитання кореспондента, чим вмотивоване виселення жінки, заступник директора Олександр Юринець відповів, що Олена Настасенко була попереджена про термін її проживання в гуртожитку. Оскільки в 2007-2015 роках збільшено контингент студентів, у гуртожитку порушуються санітарно-гігієнічні вимоги, тобто в кімнатах проживає більше студентів, ніж передбачено. Крім того, є наказ Міністерства освіти №1004 від 13.11.2007 року «Про затвердження Примірного положення про студентський гуртожиток», в якому чітко зазначено, що проживання сторонніх осіб у гуртожитку заборонено. На основі цього положення педколедж розробив своє, згідно з яким проживання в гуртожитку сторонніх людей погоджується профспілковою організацією студентів, і то за умови, що особа працюватиме в закладі.
Позицію адміністрації педколеджу можна зрозуміти. Вони насамперед дбають про здоров’я і нормальні умови для навчання своїх студентів. Але жінка-вдова з маленькою дитиною залишаються без житла.
-Я багато не хочу, - каже Олена Петрівна. – Я нічого не вимагаю, не відстоюю свої права. Все, що мені потрібно, це скромне, але затишне житло. На місцеву владу я не надіюсь. Я більше покладаюся на доброту і чуйність людей. Можливо, знайдуться одинокі люди, яким у свою чергу потрібна допомога і турбота. Можливо, відкликнеться родина, у якій для мене та донечки знайдеться куточок. Я згідна на проживання в сільській місцевості.
Редакція також сподівається, що світ не без добрих людей. Справедливо сказав один мешканець нашого міста: «Якщо ми відстоюємо на сході нашу територію, то і переселенці з того регіону нам люди не чужі. Інакше тут відсутня логіка».
Антоніна Булавіна, м.Володимир-Волинський
Коментарі