«Закінчення війни на сході України залежить не лише від української армії»

Публікації

У кожного з нас є рідні, знайомі або близькі люди, які побували в зоні АТО. Хтось згадує перебування там з гордістю, а хтось хоче якнайшвидше про це забути. Мабуть, у багатьох залишається шрам на душі, який завжди нагадуватиме про те, що вони там пережили.
Мій співрозмовник – Дмитро Дума, який був учасником війни на сході.
-Дмитре, розкажіть, будь ласка, про проходження служби в зоні АТО?
-Я проходив службу у президентських військах. Мабуть, тому, коли почалася мобілізація, отримав повістку одним із перших. 8 квітня прибув до військкомату, звідки нас відправили на Рівненський полігон для навчання. Там ми провели близько 2-х тижнів. Аби перевірити готовність нашого підрозділу, перебазували нас до Красноармійська. А вже 1 червня відправили на Миколаївський полігон на передпідготовку до бойових дій (навчання тривало 2 тижні).
-В яких пунктах східної України Ви служили?
-15 червня нас відправили на Запоріжжя, там ми провели дві доби, після чого перебазувалися до Маріуполя. Добиралися туди добу, адже на танках швидко не поїдеш, та й відстань більше 100км. Там ми провели близько 2-х тижнів. Знаходилися неподалік моря (до нього було 400м). З часом нас перекинули в бік Донецька. Їхали цілий день і закріпилися в с.Оленівка (перебували тут 2 тижні). Останній пункт, де знаходився наш підрозділ, був за 8км від Донецька, там ми залишалися до вересня. А тоді повернулися назад до Володимира-Волинського.
-Із чим це було пов’язано?
-Нас відправили на ротацію. Крім того, відбулося перейменування нашої бригади з 51-ї на 14-ту. Тоді мене перевели з піхоти у ремонтну бригаду. Я возив відремонтовану військову техніку на Рівненський полігон. Але вже у березні був звільнений у запас.
-Як ставилися до української армії жителі сходу?
-По-різному. Одні дивилися на нас як на ворогів, інші – як на визволителів. Багато довелося почути, наприклад: «Це ви розпалюєте війну», «Бандерівці». Але ми намагалися менше звертати на це увагу, адже наше призначення було захищати людей, а не воювати з ними, в тому числі й морально. Проте були й ті, хто просив у нас пити і їсти або пропонували допомогу. Я зробив висновок, що відносини між людьми залежать не від місця проживання, а від самих людей. Є ж багато жителів і в західній, і в центральній Україні, які не схвалюють присутність української армії на сході.
-Морально було дуже важко на Донеччині?
-Звичайно. Розпочалася фактично війна, а підготовки було дуже мало. Крім того, кожен був по-різному настроєний. Одні йшли добровільно-примусово, інші – заради грошей, але в більшості наші хлопці керувалися патріотичними почуттями.
-Одна з найбільших проблем – це забезпечення армії технікою і боєприпасами. Що скажете з цього приводу?
-Про це можна говорити багато, але всі й так знають, що техніка в нас застаріла, дуже часто ламається, а щоб відремонтувати її, важко знайти відповідні деталі, бо вони вже не виготовляються. Дуже велику роль відігравали волонтери. Отець Сергій, настоятель Красноставської церкви, привозив на Рівненський полігон продукти і питну воду, які передавали наші односельчани. Значно важче було на сході, не завжди волонтери могли потрапити на передову.
-Хто Вас увесь час підтримував?
-Моя дружина Ольга, синочок Сашко, батьки, всі родичі та друзі. Постійно дзвонили мені, ніколи не скаржилися на домашні проблеми, запевняли, що все буде добре і я повернуся живим.
-Як Ви думаєте, коли закінчиться війна?
-Це важко передбачити. Напевно, найголовніше, щоб наш уряд робив якісь конкретні кроки для цього, а не лише прикривався різними фактами. Влада нічого не хоче змінювати. Вона навіть боїться визнати, що у нас війна. Всі добре знають: на сході воюють не мирні жителі тих територій, а російські війська, і забезпечення технікою, боєприпасами відбувається з боку Москви. Є чимало питань, на які у нашої влади немає відповідей. Багато залежить і від жителів. Вони ж могли збунтуватися проти російських бійців, щоб ті покинули їхню землю. А якщо люди самі хочуть до Росії, то виникає запитання: навіщо ми тоді воюємо?! Я дотримуюся думки, як і більшість військових, що закінчення війни залежить не лише від нашої армії, а й від жителів сходу України.
-Що б Ви побажали бійцям, які зараз у зоні АТО?
-У першу чергу хочеться побажати їм терпіння, мужності. Яким би не було ставлення до військового конфлікту на сході, українські бійці виконують свій обов’язок перед Батьківщиною, захищають мир і спокій рідних людей.
Ольга Різник, с.Красностав, Володимир-Волинський район

Розділ новин: 

Коментарі